Львів, 15 лютого.
Наше зацікавлення японцями датується російсько-японською війною, якої вислід був для цілого світу сензаційною несподіванкою. З того часу між усіма народами Азії за японцями утрималося упривілейоване становище, як за народом на азійському сході найбільше модерним, культурним, організованим і геройським.
Геройські подвиги японців, що вже два місяці будять подив цілого світу, доказують, що погляд на цей нарід цілком виправдував себе. Щобільше, вони скріплюють цей погляд до того, що приходиться ствердити що японцям годиться признати перевагу над багатьма народами, які займали становище керівників культурного світу.
З цього приводу хочемо поділитися з читачами деякими поміченнями з часу мого знайомства з японцями.
В останніх роках мого перебування в Бразилії я перейшов на життя в санпавлівські праліси при залізничій лінії Сорокобана, купив шматок землі з неторканим сокирою лісом і став хазяйнувати, як плантатор кави, даючи товчок до повстання невеличкої нової української оселі з назвою Раншарія. Я носився а планом побудувати життя нової оселі на основах кооперації, щоб виключити з цього життя язву експлуатації хліборобів доробкевичами-крамарями, що ніде так, як у Бразилії, не висмоктує поту безпорадних бувших селян з Галичини, що виросли в атмосфері цілковитого духового й економічного примітивізму, який у сьогоднішній галицькій дійсності належить уже до спогадів.
Та в короткому часі я, таксамо, як в Парані, пересвідчився, що мій намір належав до сфери мрії, якраз з тієї причини, що вся торгівля на оселях находилася в руках таки наших "рідних" жидів. Отже грати на національному сентименті не було можна.
Мій план розбився і тих кілька десяток наших мізерних чорноробів почало і на новому місці продовжувати своє злиденне існування неорганізовано, без надії на кращу долю.
Через який рік на нову оселю, що швидко стала рости й поширюватися, між іншими поселенцями появилося кільканадцять японських родин.
Звідкіля вони там узялись?
Був час, що уряд Бразилії, виконуючи волю великих плантаторів кави, яким все тяжче приходилося добувати наємну силу до важкої роботи і злиденних заробітків, повів пропаганду за спровадженням до цієї праці японців що душилися на своїх островах. Японці вже по традиції мали славу знаменитих робітників.
I справді, в часі його перебування в Бразилії туди почала напливати японська іміграція у великій кількості.
Та бразилійські капіталісти помилилися у своїх рахунках на дешевого і доброго наємника. Іміграція з Японії пішла організовано: не так, як з інших, навіть високо цивілізованих країн. Вона була керована своїм урядом і спиралася на грошевій допомозі уряду. Тимто імігранти, замість іти на каторжні роботи на плантаціях, узялися за власну, незалежну господарку.
Приїхавши з великим капіталом, добре зорганізовані і маючи високу освіту, вони купували великі простори землі, вирубували ліси і замість іти слідами всіх інших поселенців і мозолитися при управі кави, яка вже доживала свого золотого віку, вони взялися за управу рижу і бавовни, що під той час у тих сторонах ще не була популярною.
Так наші поселенці, поруч сусідів усяких інших національностей (бразилійців, італійців, німців, португальців, поляків, а навіть негрів) дістали нових сусідів, японців. І ці сусіди, хоч вони прибули найпізніше, зразу ж завоювали собі передове місце, і величиною своїх хазяйств (найменше в п'ятьсот гектарів) і своєю справністю в роботі, а що найважніше своєю організованістю. І тоді, як наші українські поселенці зараз спочатку попали у фінансову залежність у формі боргів за землю і боргів, пороблених на загосподарювання, японці зразу повели господарку на велику скалю, користувалися вантажними автами, побудували біля стації великий торговий кооперативний дім, де збували свої продукти, за виключенням чужих посередників-спекулянтів, а надто скоро відкрити кілька власних крамниць, щоб свого гроша не топити в кишенях чужих купців.
Що так було, те нікого не дивувало. З усіх поселенців японці показалися найбільш освіченими, найбільш тверезими і найкращими робітниками.
Не раз у поїзді стрічав я японську родину, і судячи по зверхньому вигляді, гарних поведінках і купі японських книжкових журналів та часописів, догадувався, що маю перед собою сім'ю амбасадора; а потім зі здивуванням переконувався, що це звичайна хліборобська родина — мої сусіди.
Тоді, як наші злиденні поселенці дуже часто пересиджували в шинках при горілці, японці працювали в поті чола, а бувало і по ночах при місячному світлі, рубали ліси, виконуючи роботу, небезпечну навіть серед білого дня.
Виїжджаючи з дому, японець дбав про те, щоб між людей не показуватися злидарем, а при тім він завжди зберігав поведінку джентельмена і з усіма був чемний.
Тоді, як українцеві, який їхав своїм автом, приходилося за підвезення, хочби й недалеко, платити, власник авта, японець, сам, зустрівши мене в дорозі. жертвував свої послуги і ніяк не погоджувався на те, щоб його за те винагородити.
Бразилія помилилася, заманюючи до себе японців. А головно розчарувалися плантатори-міліонери, бо приклад японців і іншим наємникам відкрив очі на небувалу експлуатацію їх фізичних сил.
Для мене сусідство і знайомство з японцями принесло ту користь, що я навчився респектувати ще один нарід і заповнив у моїй освіті ще одну люку, яку залишила мені школа і лектура.
[Львівські вісті]
15.02.1942