Присвячую І. Р.
Цвів ранок весняний. Невтомні соловії
Докінчували вже свій цілонічний спів.
Під мертвий дім Франка, по вулиці Софії,
Підповзував трамвай і, повзучи, сопів.
Покинувши трамвай, крізь хвірточку залізну,
Я увійшов у сад. — О, неповторна мить!
Чому іще тепер, хоч виють вітри грізно,
Мене картина ця, як те вино, п'янить?
Росте в садку дубок, росте з руки Поета,
Нагадуючи нам, що Він колись тут жив,
Що з дому Він яснів нам, мов комета,
Хоч сам ішов життям самотній, нещаслив.
Тут ми зустрілися, як Ви квітки садили,
З бегоній творячи «І. Ф.» на фоні трав.
Які ж бо Ви тоді були незмірно милі.
І хто мені тоді душевний спокій вкрав?
Не довелось мені удруге тут бувати,
Із Вами чарівний продовжувати сон.
І мабуть дух Франка теж вистрашили з хати,
Бо в спальні Генія маніжиться гарсон*).
*) Радянська влада в 1939 р. створила в домі Ів. Франка музей. Заступник першого німецького губернатора Львова викинув з дому Франка музей і помістив у ньому свою прислугу.
[Вільна Україна, 29.08.1944]
29.08.1944