Цьогорічна виборча мапа України дає підстави галичанам почуватися більш гармонійно — країна стає одноріднішою і не так чітко поділеною на «нас» і «них». Усі роки незалежності люди тут мали щодо політиків та їхніх партій свою особливу думку, яка розбігалася з думкою решти країни часом навіть кардинально. Й щоразу по виборах чулися мало не ображеними чи принаймні такими, яких не розуміють. Парламентські вибори-2014 тенденцію зламали, тож глянемо, як саме і наскільки.  

Український П’ємонт, осердя українськості, рафінований патріотизм. Галичина так всерйоз перейнята власною месійністю, що не хоче помічати, в яку себе сама загнала пастку. З одного боку, постава галичан щиро дратує решту регіонів України – з якої рації хтось на Великій Україні має визнати свою вторинність?! А з іншого – ставить саму Галичину у виразно мазохістичну позицію. Рятуючи українців з-за Збруча, наставляючи їх на путь істинний, галичани практично офірують власні інтереси, перманентно і консеквентно трактуючи їх як такі, що можуть почекати.

«Українську історію треба читати з бромом», – це чи не найвідоміший вислів Володимира Винниченка. І саме на цю цитату посилається історик Ярослав Грицак, коли говорить із «Z» про українську націю як втілення образу жертви. «Але цей образ є радше самоідентифікацією, аніж реальним станом справ, – каже професор Грицак. – У соціологічних опитуваннях українці кажуть, що ніхто більше не страждав в історії за них, навіть євреї».

Далеко відомий за межами Львова міський голова Андрій Садовий зібрався на вибори до Києва. Ну, не те щоб сам зібрався, але свою партію «Самопоміч», створену наприкінці 2012 року на базі громадської ініціативи з ідентичною назвою, повести таки вирішив. Неординарний, але завжди прагматичний Садовий чітко розуміє, що після Євромайдану традиційно запотребована ніша «політичної сили нового зразка», «альтернативи старим партійним брендам» — широка як ніколи. І так само швидко може закритися.  

Молодому українському Кабінету Міністрів виповнюється один тиждень. Це уряд великих авансів, надалі — напевне, уряд розчарувань. Прем'єр-міністр Арсеній Яценюк себе і своїх підлеглих називає «політичними самогубцями». Але варто додати поправку: чиновник може стати «камікадзе» або внаслідок проведення непопулярних, але вкрай потрібних реформ, або внаслідок провальної роботи. Хочеться сподіватися на перше.  

Дві проблеми на одну тему: аборт і безвідповідальне батьківство. Що гірше? Відповідь дати не просто. Однак з тим, що переривання вагітності — це вбивство ненародженої дитини, сперечатися тепер буде вже мало хто.  За часів нашого радянського минулого погляд на такі речі був трохи інший. Переривання вагітності кваліфікували як питання суто медичне, і тому в абортаріях такі процедури тоді виконували десятки разів на день. Нині кількість абортів суттєво нижча — за двадцять років їх показник зменшився в кілька разів.

«Для людей, які працювали з Сашком Кривенком, отримати премію його імені — це те саме, що отримати Пуліцер», — сказав журналіст, редактор, один із засновників проекту «Наші гроші» Олексій Шалайський.

Завтра, 30 травня, відбудеться традиційна, цього року вже десята Лекція свободи пам'яті Сашка Кривенка. Читатиме її історик, професорка НаУКМА Наталія Яковенко.  

Не бійсь ножа, а бійся вилки: один удар – чотири дірки. Дитяча така приказка, та в наших найвищих політичних колах, виявляється, вона й досі актуальна. Наприкінці минулого тижня в парламенті, саме тоді, коли виникла нова загроза його блокування, сталася одна дрібна і ніким до пуття не проаналізована подія. А ця подія, тим часом, зробила одразу 4 дірки в без того не надто щільній аурі опозиційних сил.  

У свої 85 років Левко Лук’яненко вирішив остаточно розірвати стосунки з політикою. Минулими вихідними він офіційно зрікся посади голови УРП. З цієї нагоди публікуємо його інтерв’ю, з якого довідуємося, якою високою може бути ціна переконань і що думає собі людина, яка таку ціну готова платити.