Іван Франко

Я чоловік бідний. Грунту нема й крихітки, всего-на-всего одна хатина та й то стара. А тут жінка, діточок двоє, коби здорові; треба чимось жити, треба якось на світі держатися. Два хлопчики в мене — один чотирнадцяти, а другий дванадцяти літ — пастушать у добрих людей, та й за то мають їду й одежину яку-таку. А жінка пряде, також дещо заробить. Ну, а в мене, старого, який заробок? От піду десь-колись до близького зрубу, наріжу березини та пипнаю мітовки через тиждень, а в понеділок беремо з жінкою по зв’язкові на плечі та й на торг до Дрогобича.
14.09.78 | |
I   Е, що то ви, молоді яндруси* говорите!.. По місту тротуарами ходять та ходаки з долин висмикують* — велика штука! А зловлять хатраки*, то також що? Заведуть на дідівню*, кобзнуть* там чи й не кобзнуть, та й по всій історії. Вам би от… Та де вам! Вам як лиш розказати про таке, то вже поза плечима мурашки забігають. Або то ви знаєте, що хлопська комісія! Тамто би оттакому легкевичеві в її руки дістатися! Почув би, почому перець.  
14.09.78 | |
[Зібрання творів в 50 томах. Том 15, с.221—229]   I  
14.09.78 | |
I   «Виставлений на публічну продаж грунт під нумером конскрипційним 29, власність Миколи Прача, вартості шацункової 150 ринських, ураз зі всіма господарськими забудованнями, зложеними зі стайні на одну корову і хліва на одну свиню, для заспокоєння вірительності Мортка Шіндера в сумі 40 ринських і коштів екзекуційних. Ціна виволання 150 ринських. Хто да вєнци?  
14.09.78 | |
[Зібрання творів в 50 томах. Том  15,  с.110—163.]    I.   З полудня одної хорошої, весняної неділі здивувалися дуже два поліціяни, що сиділи в «стражниці» дрогобицької комуни. До стражниці приведено якогось панка, молодого ще, середнього росту, в запорошенім, але досить поряднім уборі.   — А сей відки? — спитав капрал і зміряв молодого чоловіка від ніг до голови осовілими від напитку очима.   — Староство прислало, має йти «на цюпас», — відповів поліціян, що припровадив панка.  
14.09.78 | |
[Зібрання творів у 50 томах, 16,  с.96—109]   Давно се було. Не тільки часи ті, але й спомини про них замеркли вже в душі. Часом тільки, мов блискавка крізь пітьму, проблиснуть ті давні хвилі і навіють невимовну тугу на серце. Вони міняються, мерехтять, радість, страх, сміх і сльози переплітаються в них, а пам'ять ледве може з тих поуриваних, безладних спогадок зложити живу, правдиву картину.  
14.09.78 | |
[Зібрання творів в 50 томах. Том 15, с.91—95]    (Літня казочка)   — Гандзю, Гандзуню! Сиди мені, небого, дома, бо я піду в ліс на губи!   — Візьміть і мене з собою, мамуню! — говорить маленька Гандзя, ламаючи свої тонкі губки. — Мені самій страшно в хаті!   — А йди, йди! Така вже стара дівка виросла та й їй у ясний день у хаті страшно! Далі віддаватися захочеш, а в хаті боїшся! Стидайся! І як я візьму тебе в ліс? Хіба ти зможеш ходити по лісі?  
14.09.78 | |
Ах, той стук, те калатання, ті крики на вулиці якраз проти мого вікна проганяють усяку думку з моєї голови, не дають мені й на хвилю спокою, відривають від праці! І нікуди мені подітися, нікуди сховатися від того невгамовного стуку. Від рана до вечора він не перестає, а коли ляжу спати, змучений денною спекою, то чую його виразно навіть у сні. І вже цілі два місяці так, подумайте собі! Відколи напроти моїх вікон почали мурувати оту нещасну каменицю, відтоді я не написав ані одної стрічки, і стук та калатання невгавали в моїх вухах.  
14.09.78 | |
[Зібрання творів в 50 томах. Том 14, с.275—369]   Вступне слово   Тим спільним наголовком обнятий цілий ряд оповідань, повісток та картин, котрих ціль — представити вірно життя підгорян Самбірського та Стрийського околу. Кілька слів для вияснення наголовка.  
13.09.78 | |
Часть перва   I. Два противники      
13.09.78 | |