Із записок відлюдка.     Завтра новий рік і заразом сорокові роковини моїх уродин. Подвійний празник. А бодай подвійний памятковий день. І я надумав стрітити його незвичайно, празнично.  

  Літом 1895 року проїжджав я зелізницею з Будапешту до Галичини. Жара стояла страшенна. Крізь вітворені вікна вагону так і сипав ся вугляний пил від машини і запирав дух. Ми поспускали стори в купе і їхали мовчки, від часу до часу промочуючи пересохле горло кількома краплями огидного фабричного вина, котре ми на двірці в Будапешті купили за правдиве угорське.  

  I.  

Ця стаття вийшла 110 років тому, вже в київському Літературно-науковому Вістнику; звикло її цитують як зразок Франкової боротьби проти галицького реґіоналізму. Насправді ж Франко під діалектом розумів не галицький варіант літературної мови (яким і написана стаття), а гірські говірки цього варіанту. Завтра-післязавтра плануємо опублікувати і ті тексти, передмовою до яких і була стаття Франка (див., зокрема, «Полагна» та «Я ся не бою»)  

ПОЕМА.       Народе мій, замучений, розбитий, Мов паралїтик той на роздорожу, Людським призирством, нїби струпом вкритий!  

    І.   Сипле, сипле, сипле сніг... З неба сіроі безодні Міріадами летять Ті метелики холодні   Одностайні мов жура, Зимні мов лихая доля — Присипають все житя, Всю красу лугів і поля.   Білий килим забутя, Одубіня, отупіня Все покрив, стискає все До найглибшого коріня.   Сипле, сипле, сипле сніг, Килим важче налягає,

  І.   Юра Шикманюк прокинувся з глубокого, важкого сну. Заспаними, підпухлими очима він почав поводити нагадуючись, де він і що з ним діється.  

Оповіданє з гуцульського житя.     Старий, хорий Микола Кучеранюк дожидав смерти.  

(Оповіданє арештанта.)