[Зібр.тв. 16, с.433–446]   Злісний Сидір   I   Я небагато знав злісного Сидора. Він жив аж геть на другім кінці нашого села, що все-таки становило добрий кусень дороги, бо село наше велике та довге. При тім же він пильнував Ділу, т[о] є[сть] того великого лісу, що криє північні спохови Карпат, і до нашої Слободи йому рідко коли лучалося ходити. Таким способом я бачив його лиш кілька разів. А прецінь і тих кількох разів було досить, щоб злісний Сидір тоді вже виразно вдався мені втямку.  

[Зібр.тв., т. 16, с.447–468]   ПОВІСТЬ ІЗ ТЮРЕМНОГО ЖИТТЯ               Кому світить місяць,— я й сонця не бачу?             У тюрмі сидячи, нарікаю, плачу!             У тюрмі сидячи, терплю я неволю,             Нарікаю, плачу на нещасну долю.             На нещасну долю, на свій вік мізерний,             На тих вороженьків, що мя ту заперли, —             У тюрму заперли, постіль ту ми вергли, —             Я плачу, ридаю, як на ню лягаю!             Солом’яна постіль і ячмінна каша,—

[Зібр.тв., т. 16, с.424–432]   (АРХЕОЛОГІЧНА ОПИСЬ СТАРОЛЮБА, РУКОПИСЬ)  

[Зібр.тв., т.16, с.389–423]   ПОВІСТЬ ІЗ ГРОМАДСЬКОГО І РОДИННОГО ЖИТТЯ НАШОГО НАРОДУ   КНИГА ПЕРША   I  

Бистро шумить і грізно б’ється о каміння ріка Стрий, перепливаючи срібною гадюкою в три скрути невеличке гірське село Н. А понижче села четвертий, найкрутіший скрут. Ріка перехопила півперек усю вузеньку долину, на якій лежить село. З одного боку берег пологий, рінь та мізерна левада, з другого — гора так і нависла кам’яними ребрами над рікою, а вода з усею силою б’ється о ті ребра і гризе-гризе їх зо споду, крутиться, а далі втишується, заспокоюється і творить широкий, глибоченний вир.

[Зібр.тв., т. 18, с.119–146]   І  

(ОПОВІДАННЯ АРЕШТАНТА)   І  

[Зібр.тв., т. 18, с.89–98]   — Що нам там займатися науковими питаннями, філософією, економією, науками природничими! Наша публіка того не любить!   — Годі нам вдаватися в остру критику нових літературних появ. Одно те, що познеохочуємо молодих письменників, а друге те, що й наша публіка кривиться, читаючи надто остру критику.  

ОБРАЗОК З ЖИТТЯ ПІДКАРПАТСЬКОГО НАРОДУ   І   Батько хотів йому лишити село і при своїх спосібностях, певно, був би сього добився, коли б був не так дуже любив своє потомство. Але що любив Гаву без пам’яті, то й не зумів удержати належної міри в своїй, захланності. Кусав, як то кажуть, більше, ніж міг проковтнути. Ну, і подавився, і лишив Гаву без крейцара.   Вмираючи, сю одну тільки дав йому науку:  

Присвячую д-ру Ів. Копачеві     Борис Граб був хлопська дитина. Батько його, заможний господар у підгірськім селі Д. коло Добромиля, віддав його, свого найстаршого сина, до школи спершу до Лаврова до василіан, а потім до Перемишля до гімназії. Борис учився дуже добре і вчасно почав заробляти собі на хліб лекціями. Батько бажав, щоб син, скінчивши гімназію, йшов до духовної семінарії, але Борис уперся і пішов до Відня на медицину.