Іван Франко

[Зібр.тв., т. 18, с.119–146]   І  
30.09.78 | |
(ОПОВІДАННЯ АРЕШТАНТА)   І  
30.09.78 | |
[Зібр.тв., т. 18, с.89–98]   — Що нам там займатися науковими питаннями, філософією, економією, науками природничими! Наша публіка того не любить!   — Годі нам вдаватися в остру критику нових літературних появ. Одно те, що познеохочуємо молодих письменників, а друге те, що й наша публіка кривиться, читаючи надто остру критику.  
30.09.78 | |
ОБРАЗОК З ЖИТТЯ ПІДКАРПАТСЬКОГО НАРОДУ   І   Батько хотів йому лишити село і при своїх спосібностях, певно, був би сього добився, коли б був не так дуже любив своє потомство. Але що любив Гаву без пам’яті, то й не зумів удержати належної міри в своїй, захланності. Кусав, як то кажуть, більше, ніж міг проковтнути. Ну, і подавився, і лишив Гаву без крейцара.   Вмираючи, сю одну тільки дав йому науку:  
30.09.78 | |
Присвячую д-ру Ів. Копачеві     Борис Граб був хлопська дитина. Батько його, заможний господар у підгірськім селі Д. коло Добромиля, віддав його, свого найстаршого сина, до школи спершу до Лаврова до василіан, а потім до Перемишля до гімназії. Борис учився дуже добре і вчасно почав заробляти собі на хліб лекціями. Батько бажав, щоб син, скінчивши гімназію, йшов до духовної семінарії, але Борис уперся і пішов до Відня на медицину.  
30.09.78 | |
Лежала свиня в баюрі та й ось як хрюкала-балакала сама з собою:   — Господи, якби-то мені роги! Я б їм задала, я б їм задала! Всім, усім, хто тілько коли-будь кусав мене, з буряків вигонював, собаками травив або хоч би тілько позаочі обмовляв і висмівав, — усім би я дала себе знати!  
30.09.78 | |
Бідні люди хотіли собі побудувати дім — тривкий, кам’яний, вигідний. Змалку вони наслухались стільки разів приказки «Згода дім будує, Незгода руйнує», що рішили запросити Згоду, щоб і їх дім збудувала. Згода була то стара, беззуба, добродушна бабуся і дуже радо згодилася на їх просьбу.  
30.09.78 | |
Присвячую Івасеві Сандулякові Луки з Карлова.     І   Був собі кожух. Простий баранячий кожух, навіть не надто новий; правда, не латаний, та вже порядно проходжений, просяклий запахом людського поту, з поблеклими віддавна прикрасами, що колись надавали йому характер типового покутського кожуха. Словом, тепер то був кожух звичайний, буденний, невидний, не цікавий для етнографа-аматора і на око без найменшого права до гордості.  
28.09.78 | |
[Зібр.тв., т. 16, с.256—264]   ОПОВІДАННЯ ЛОЖКАРЯ   Вичитав оце я в газетах — бо я письменний троха,— що бог дав нашому краєві такого доброго маршалка, який каже: «Всіх сил доложу, аби тілько домашній промисл у Галичині піддвигнути. Вже нехай собі там що хоче паде, а що хоче пропадає, а домашній промисл мусить піднестися!»  
26.09.78 | |
I   Русин умер. Про се не було ніякого сумніву. Секція його тіла, доконана трьома лікарями, виказала навіть причини, задля яких він мусив умерти. Причини були дуже глибокі і висловлені дуже вченими термінами; в протоколі не промовчано навіть, що секції доконали ті самі три лікарі, що за життя лічили його, пускали йому кров, виривали зуби і вирізували всякі шкідливі нарости, поки не вмер.   Умер нарешті, і його поховали.  
26.09.78 | |