[Зібр.тв., т. 22, с.323–326]   Одного гарного весняного ранку входить до мене Молодий, безвусий ще хлопчик, може 15—18 літ, у якімось спортовім, не шитім, а плетенім із синьої волічки убранні, що щільно облягає його молоде пахуче тіло, і в плащику, на взір сокольського, надітім лиш на один рукав, а другий висить на шовковім шнурі з кутасами, що оперізує шию І звисає на груди.  

[Іван Франко. Зібрання творів у п'ятдесяти томах. Т. 21. Оповідання (1898—1904). Видавництво "Наукова думка", Київ — 1979. C.150—158]   І   Тюремний шпиталь! Кожде з тих двох слів містить у собі пекло, а злучені разом, вони — куточок раю, тиха пристань, до якої тужать сотки душ, натомлених та зболілих. Тут вони знаходять пільгу в своїх болях або бодай хвильову переміну своєї сірої, нестерпної вже через саму монотонність недолі.  

[Зібрання творів, т.21, с.375—390]   ОПОВІДАННЯ З ГУЦУЛЬСЬКОГО ЖИТТЯ   Старий, хорий Микола Кучеранюк дожидав смерті.  

[Зібрання творів, т.21, с.288—315]   I  

Не за горами, не за Бескидами, а таки в нашім краю був колись великий та могучий цар, що звався Лев, а на прозвище Ситий-їсти-не-хоче. Добрий то цар був і справедливий; ніхто на нього ніколи не жалувався, а як часом хто хотів пожалуватися, то звичайно ще й не оглянувся, аж уже був небіжчик і спочивав у царських зубах. А був він царем над усією звіриною, над усею птицею, і всі його слухали.  

[Зібр.тв. 19, с.7—143]   І   В невеличкім, чистенькім і зо смаком прибранім салонику дві дами заняті живою розмовою.   Обі однакових літ, однакового показного росту, обі вродливі, в цвіті віку, обі вбрані добірно і зо смаком. Говорять між собою інтимно, інколи мимоволі понижуючи голос до таємного шепоту, хоч ані в салонику, ані в сусідніх покоїках, ані в сінцях нема й душі живої.  

Сто метрів під землею в глибині десятиметрової штольні, в духоті і нафтовім сопусі працює робітник. Раз за разом гатить він дзюбаком у ілувату опоку і відриває від неї кусні лепу. Але опока тверда, скупа і тільки по не­великому шматочку дає собі видирати частки свойого тіла. Вона глухо гуде і стогне під ударами дзюбака, мов плаче, мов грозить; вона пріє вонючим потом, але не подається, уперто держить заховані свої таємні скарби. Робітник, здоровий парубок, що недавно прибув із гір до Борислава на роботу, починає злитися.  

​ КАЗКИ ДЛЯ ДІТЕЙ     ПЕРЕДМОВА  

Сиділа блощиця у темній щілині і снувала фі­лософічні мрії.  

— Владку, Начку, куди вас чорти носять?   — Лізе один з другим, як лельом-полельом.   — Свинтухи! Кажуть, що о першій будуть на місці, а отсе вже швидко другу битимуть*.   — Дати їм у карк по разу, нехай учаться додержувати слова.   — Споневіряти їм фронт*.   — Закобзати їх по під щеблі*.