Іван Франко

ПЕРЕДНЄ СЛОВО   В книжечці про «Соті роковини народного письменства Русі-України» (1898, часть 221—222) було коротенько згадано про наше староруське письменство, занесене до нас первісно з Болгарії. Було там сказано, як староболгарська мова в тих писаннях помалу наламлювалася на подобу тої, якою говорили тоді русини і як із не! звільна вироблялася теперішня церковна мова, що є дуже далека від тої мови, на яку колись перекладали святе письмо і богослужебні книги просвітителі слов’ян св[яті] Кирило і Мефодій.  
08.09.79 | |
(Присвячую високоповажаному Федору Вовку на спомин нашої спільної мандрівки. 1904 р.).   І  
05.09.79 | |
 [Друга редакція]   Boa constrictor (1979) Іван Франко  [Друга редакція]   І  
29.08.79 | |
[Зібр.тв., т. 18, с.240–305]   КАЗКА   І   Був тут собі в нашім селі Іван, парубчак здоровий і вродливий, але такий лінивий, такий лінивий, що нехай бог боронить. Так і прозвали його Іван Лінюх.  
11.12.78 | |
[Зібр.тв., т. 18, с.325–463]  
10.12.78 | |
[Зібр.тв., т. 18, с.306–307]   СТАРА КАЗКА, ПО-НОВОМУ РОЗПОВІВ І[ВАН] Ф[РАНКО]   Був собі дід Андрушка, а в нього баба Марушка, а в баби дочечка Мінка, а в дочки сучечка Фінка, а в суч­ки товаришка киця Варварка, а в киці вихованка мишка Сіроманка.   Раз весною взяв дід рискаль та й мотику, скопав у го­родці грядку велику, мервицею попринадив, грабельками підгромадив, зробив пальцем дірочку-дрібку — та й по­садив ріпку.  
30.11.78 | |
  [Зібр.тв., т. 16, с. 495—502]     I
28.11.78 | |
[Зібр.тв., т. 16, с.265–299]  
28.11.78 | |
[Зібр.тв. 16, с.433–446]   Злісний Сидір   I   Я небагато знав злісного Сидора. Він жив аж геть на другім кінці нашого села, що все-таки становило добрий кусень дороги, бо село наше велике та довге. При тім же він пильнував Ділу, т[о] є[сть] того великого лісу, що криє північні спохови Карпат, і до нашої Слободи йому рідко коли лучалося ходити. Таким способом я бачив його лиш кілька разів. А прецінь і тих кількох разів було досить, щоб злісний Сидір тоді вже виразно вдався мені втямку.  
26.11.78 | |
[Зібр.тв., т. 16, с.447–468]   ПОВІСТЬ ІЗ ТЮРЕМНОГО ЖИТТЯ               Кому світить місяць,— я й сонця не бачу?             У тюрмі сидячи, нарікаю, плачу!             У тюрмі сидячи, терплю я неволю,             Нарікаю, плачу на нещасну долю.             На нещасну долю, на свій вік мізерний,             На тих вороженьків, що мя ту заперли, —             У тюрму заперли, постіль ту ми вергли, —             Я плачу, ридаю, як на ню лягаю!             Солом’яна постіль і ячмінна каша,—
26.11.78 | |