[Зібр. тв, т. 23, с.363—367]   Оповідання з життя народного   І   Ви про нашого Рябину питаєте, про Якима? Е, що він тепер! Зійшов-таки на біду, особливо відколи жінка його вмерла. Так- таки з Петрового дня йому пішло, ще відтогді, як війтівства зрікся. А багатир був! Цілим селом тряс. Іде, було, вулицею, як який маг­нат. Зустрінеш його, і здається тобі, що вулиця вузька. А заговорить до тебе, мов у дзвін ударить, то не гірше й перед самим старостою зацукаєшся, як перед ним.  

[Зібр. тв., т. 23, с.367—369]  

[Зібр.тв., т. 21, с.142–145]   Коли Хмельницький, засуджений гетьманом Потоцьким на смерть, утік із в’язниці і прямував на Січ, трапилося, що одного вечора проїжджав попри великий ліс. Боячись попастися потемки в руки гетьманській по­гоні, він завернув конем у ліс, думаючи переночувати де­будь під дубом.   Доки була стежка вигідна, він їхав на коні. Та далі пі­шла гущавина, сумерки хапали за очі, і пан чигиринський сотник мусив злізти з коня, взяти його за поводи і вести далі, ногами мацаючи стежку під собою.  

[Зібр.тв., т. 19, с.346–352]  

[Зібр.тв., т. 20, с.14–27]   Літом 1895 року проїжджав я залізницею з Будапешта до Галичини. Жара стояла страшенна. Крізь вітворені вікна вагона так і сипався вугляний пил від машини і запирав дух. Ми поспускали стори в купе і їхали мовчки, від часу до часу промочуючи пересохле горло кількома краплями огидного фабричного вина, котре ми на двірці в Будапешті купили за правдиве угорське.  

[Зібр.тв., т. 19, с.342–345]  

[Зібр.тв., т. 22, с.94–108]   УРИВОК ІЗ ПОВІСТІ  

[Зібрання творів в 50 томах. Том 20, с.7—13]   Присвячую пам’яті Антона Грицуняка    

[Зібрання творів в 50 томах. Том 20, с.38—56]   І  

(Казка)   [Зібрання творів в 50 томах. Том 20, с.33—37]