[Зібр.тв., т. 21, с.77–97]   I  

[Зібр.тв., т. 21, с.171–188]   (ІЗ МОЇХ СПОМИНІВ)   І   В житті, мов у довгій дорозі: що з воза впало, те пропало. А спомини, мов затурбований хазяїн, ідуть по довгих літах тою дорогою і шукають-питають давно загубленого.  

[Зібр.тв., т. 21, с.150–170]   (ІЗ МОЇХ СПОМИНІВ)   На дні моїх споминів, десь там у найглибшій глибині горить огонь. Невеличке огнище неблискучого, але міцного огню освічує перші контури, що виринають із темряви дитячої душі. Се огонь у кузні мойого батька.  

[Зібр.тв., т. 22, с.30–34]   Ученик станув перед учителем, весь запаленілий, весь тремтячи з обурення. — Учителю,— мовив він, ледве переводячи дух. — Ти післав мене між людей, і велів жити серед них десять літ, і брати участь у їх житті, і придивлятися їх ділам... Він урвав, задихавшися. — А ти приходиш по році і, як бачу, не дуже задоволений,— мовив учитель, усміхаючися лагідно.

[Зібр.тв., т. 22, с.35–52]   І  

[Зібр.тв., т. 21, с.25–64 (друга редакція)]   І   — Іване, Іваночку, соколе мій дорогий!   — Чого хочеш?   — Ta-бо ти такий тепер острий, непривітний якийсь...   — Говори, чого потребуєш?   Осінній вітер шумів і свистів по вузьких вуличках Борислава і розмітував мокру глину, свіжо за дня видобуту з ям. Ніч була темна.   — Ну, доки тут буду чекати на твою бесіду? Говори, чого викликала мене сюди на вулицю в такий вітер?  

[Зібр.тв., т. 21, с.316–332]   (ІЗ МОЇХ СПОМИНІВ)   І  

Повість у двох частях   [Друга редакція]   ПЕРЕДМОВА  

[Зібр.тв., т. 22, с.208–317]   ПОВІСТЬ   І  

[Зібр.тв., т. 22, с.491–500]