Отсей спомин пишу на підставі моїх записів, як також оповідань мого незабутнього товариша д-ра Евгена Олесницького, що особисто був знайомий з Іваном Борисикевичем і з ним часто сходився. Іван Борисикевич заслужив собі на те, щоб про нього знало ширше наше громадянство, тому подаю цю сильвету, яка прояснить дещо з минулого.  

(Політичні спомини з р. 1918).

Делєґація Української Національної Ради у Львові ждала на інформації і розпорядження з Відня з дня на день, а тут події ішли одна за другою скорим ходом та грозила небезпека, що польська комісія ліквідаційна переїде з Кракова до Львова і при помочі польського урядничого апарату обійме державну адміністрацію Східної Галичини. Аби цему запобігти, треба було скоро ділати.

Передовиця "Куди дороги?", уміщена в ч. 4. нашого орґану (з 23. серпня ц. р.) викликала полємічну статтю в львівськім орґані української соціял-демократичної партії "Вперед" під заголовком "Не піддаваймося нервам!", на котру годиться відповісти, бо порушене питання незвичайно важне і актуальне, та цілю таких статей є як раз прояснити саму справу.

Розпад царської Росії та відтак австро-угорської монархії пробили новий шлях, аби покласти кінець давній та нещасній боротьбі між народами цих монархій, що не зуміли станути на висоті державного завдання: дати свободу, рівноправність та спромогу розвою усім своїх народам.

Національно-демократичне сторонництво було одиноке поміж українськими сторонництвами в Галичині, що протягом часу світової війни безпроривно було діяльне своїми партійними орґанізаціями і своєю партійною пресою.

З приводу переловлення депеші польського посла у Відні Ґалецького до польського президента міністрів Падеревського у Варшаві, поданої нище, Державний Секретаріят оголошує отсей комунікат:

  Воєнне лихолїтє тяжко прибило наш нарід. Ворожа навала, бої, походи і постої війск зруйнували наші села і міста. Хати і господарські будинки спалені або зруйновані, — в більшости доси зовсїм не відбудовані. Нема рук до працї, нема господарської худоби, нема найконечнїйших предметів до житя і господарства: поживи, одїжи, господарських знарядів.  

  Львів, 3. марта 1918.   На святоюрській горі.   Чудовий соняшний ранок був неначе першим привітом для українського свята. Вже від 8 год. рано святоюрська гора почала наповняти ся, найперше селянством з Львівського повіту, яке з таблицями і прапорами прибуло на свято, а опісля Львовянами: школами, товариствами, корпораціями і масами інтелїґенції. Коло 11 год. заповнила святоюрську гоpy що найменше 60 тисячна маса, а люди все ще напливали й напливали.  

  Львів, 31. жовтня 1917.