Національно-демократичне сторонництво було одиноке поміж українськими сторонництвами в Галичині, що протягом часу світової війни безпроривно було діяльне своїми партійними орґанізаціями і своєю партійною пресою. З партійної преси виходили в р. 1918 три орґани: "Діло" і "Свобода" у Львові та "Ukrainische Korrespondenz" у Відні.
Діяльність сторонництва мала на меті: заборону економічних, культурних та політичних інтересів українського народа супроти тяжких злочинів зі сторони австрійської армії як також супроти ворожих затій польської політики, що безпроривно докладала усіх можливих заходів, аби український народ привести під польське державне панування.
Освідомлювання народніх українських мас про прозу хвилі, про потребу безпроривної народньої орґанізації, та формування освідомлених боєвих кадрів для здобуття державно-правної самостійности українського народа — отсе був клич діяльности нашого сторонництва.
Супроти австрійського правительства поставлено нашу справу зовсім не двозначно: або українські области австрийської монархії дістануть при Австрії належний їм окремий державно-правний устрій з виключенням польського верховодства, або — як Австрія сего не схоче чи не може перевести — наша дорога іде не до Варшави, але до Київа, аби проголосила була свою самостійність.
Дня 9. лютого 1918 р. сталася велика подія, бо договором в Бересті осередні держави признали суверенність Української Народньої Републики та на домагання українських відпоручників мирового конґресу зобовязала ся Австрія окремим договором перевести поділ Галичини та признати українським областям Галичини і Буковини національно-територіяльну автономію.
На договір Берестейський відповіли галицькі Поляки загальним страйком в дни 18. лютого 1918 р., аби сим актом погрозити Австрії та віднести її від виконання договору. Наше сторонництво дало почин до масових святочних обходів українського народа в цілім краю в дни 3. марта 1918 р. з приводу признання самостійности української держави, ставляючи рішуче жадання, аби договір Берестейський був додержаний, та аби українські области Галичини відлучено від польських в окрему українську державно-правну територію.
В місяці цвітні 1918 р. наступив новий переворот в Київі. Команда німецького війська насильно розігнала Українську Центральну Раду в Київі та впровадила гетьманський уряд з гетьманом Скоропадським на чолі. Отсей замах перепинив державну орґанізацію Української Народньої Републики, та посередно ослабив становище австрійських Українців, відкриваючи рівночасно рубець політики осередних держав супроти українського народа.
Три шляхи української політики станули перед нами: один водитися з гетьманством, бо гетьман має добрі наміри в справі самостійности української держави, другий — союзом українських партій побороти гетьманську владу на річ демократичної української держави, третий — чи підмагати австро-німецький рух на Україні?
Народний комітет і преса нашого сторонництва пішла середною дорогою, значить проти гетьманського ладу і проти австро-німецької орієнтації на Україні та отся думка політична побідила на Україні.
Гетьманський замах в Київі та жорстока влада німецького війська на Україні викликали некорисні наслідки по сім і тамтім боці кордону для нашої державности. У нас, у східній Галичині, піднесли голову польські верховоди та розпочалися переслідування українських хліборобів запроваджуванням примусових робіт на двірських ґрунтах та в загалі нехтованням прав українського народа, — а там за кордоном розпочалися страшні юстифікації українських хліборобів з приводу передвчасного поділу двірських ґрунтів, котрі допровадили в сумежних ґуберніях до безправних арештовань українських горожан-хліборобів австрійською армією.
Супроти підготовлювання Поляків до забору нашої галицької области треба було бити у дзвін трівоги і скликати демонстраційні віча проти Польщі, домагаючися безоглядно поділу Галичини та розлучення нас від Поляків.
Австрійський уряд був тоді уже немічний: признавав нам рацію з одної сторони, а з другої сторони не хотів дразнити Поляків і тому заборонював наші вічеві демонстрації. Але наш нарід не вважав на те і відбував віча проти Польщі.
Тоді уже (осінню 1918 р.) ставало нам ясно, що мусить прийти до перевороту та що Поляки готові нас випередити. І тоді виринула думка на Народнім Комітеті, що мусимо приступити до державного замаху під кличем аґрарної реформи по мисли програми нашого сторонництва, котра постановляє домагання викупу землі, передовсім більшої посілости на загальну власність народу і достатчування тої землі нашим безземельним і малоземельним селянам-хліборобам під догідними для них услівями.
Але наглою і пильнійшою була справа підготовлення державного перевороту, до котрого треба було взятися конспіративною дорогою. В тій ціли покликано до життя при Народнім Комітеті дві комісії: комісію орґанізаційну для інформації наших орґанізаторів в справі перейму адміністрації східно-галицького краю, як також комісію військову, аби підготовити нашу оружну силу до переведення державного перевороту. Отсій підготовній роботі завдячуємо переворот з 1. падолиста 1918.
В той час появився цісарський маніфест з 16. жовтня 1918, аби на підставі права самоозначення народів дати народам Австро-Угорщини право державної орґанізації.
Провідною думкою сього цісарського маніфесту було по словам президента міністрів барона Гусарека: народи Австро-Угорщини, що вступили у світову війну в ціли оборони монархії та забезпечення їх розвою в будучности, зрозуміють, що їх одинока дорога жде в сполуці Австрії... Але отся австрійська думка уже не здійснилася... Австрія в останнє дістала науку, що значить, прийти за пізно!
Негайно після появи цісарського маніфесту зібралася дня 19. жовтня 1918 у Львові У.Н.Р. та проголосила уконстатуовання української держави. Правительство австрійське приняло се до відома.
Також Чехи проголосили заpaз своє відорвання від Австрії, за ними наступила проклямація полуднево-славянської держави в Загребі, відтак зараз польської комісії ліквідаційної в Кракові...
Нам не лишалося богато часу. Треба було ділати без огляду на підготовлення, аби нас Поляки не випередили.
Дня 31. жовтня 1918 р. Народний Комітет передав всю свою підготовну роботу в руки делєґації Української Національної Ради у Львові.
[Република, 01.04.1919]
01.04.1919