Львів, 3. марта 1918.
На святоюрській горі.
Чудовий соняшний ранок був неначе першим привітом для українського свята. Вже від 8 год. рано святоюрська гора почала наповняти ся, найперше селянством з Львівського повіту, яке з таблицями і прапорами прибуло на свято, а опісля Львовянами: школами, товариствами, корпораціями і масами інтелїґенції. Коло 11 год. заповнила святоюрську гоpy що найменше 60 тисячна маса, а люди все ще напливали й напливали.
Архикатедральний xpам св. Юра
вже коло 9. год. заповнила маса народу, головно жіноцтво з сїл. В салях заняли місця представники українських товариств духовенства, між ними також ігумен Студитів о. ґр. Кл. Шептицький, і представники УСС. під проводом д-ра М. Волошина.
Митрополит Шептицький править архієрейську Службу Божу. Співає хор богословів. Митрополит виголошує високо-патріотичну проповідь яка западає глибоко в серця вірних. Потім — многолїтство для Української Народньої Републики і українського народу.
Перед походом.
Тимчасом від год. 10. впорядчики уставляли зібрану масу народу до походу, подїливши її на три головні части: 1) шкільна молодїж від сторони полїтехнїки, 2) селянство здовж площі св. Юра в вулицю Тереси і Шептицьких, 3) львівські товариства, орґанїзації, духовенство, УCC., війско і взагалї львівська інтелїґенція перед воротами св. Юра.
По год. 11 промовив з перед воріт св. Юра редактор "Дїла" д-р Михайло Лозинський:
"Святочна Громадо!
Витаю вас радісною вісткою, що до Київа ввійшли війска Української Народної Peпyблики, — вісткою, що з Kиївa викинено наїздника, який з далекої півночи хотїв на віcтpяx своїх баґнeтiв накинути Українї свою волю, — вісткою, що в Київі знов править законне українське правительство — Українська Центральна Рада.
Як-раз рік минає, як упав царизм, як розбито кайдани, якими Україна була прикована до Росії. Якраз рік минає, як на руках царизму Українська Центральна Рада почала будувати основи української державности, завершуючи сю будову проголошенєм незалежности і cyвeренности Української Народної Републики і заключеня мира в Берестю.
Мир сей важний для нас, західних областий України, особливо тим, що вертає Українї старинні українські области Холмщини й Підляша і кладе таму польській експанзії на схід, на наші землї. Заявляємо, що сей мир мусить бути додержаний, що ся тама, поставлена польському імперіялізмови, не сміє бути нарушена. Як горожани cеї держави маємо пpaвo і обовязок домагати ся, щоб берестейський мир не був предметом соромних торгів на некористь українського народу, щоб він був точно додержаний.
Берестейський мир оставив нас поза границями української держави. Одначе анї найменша частина великого, державного українського народу не сміє бути поневолена. Коли нам не судило ся стати горожанами Української Народної Републики, то мусимo осягнути нашу державність тут, в межах Габсбурської Moнapхiї. В сїй цїли домагаємо ся подїлу Галичини й утвореня з усїх українських областий Австро-Угорщини українського державного орґанїзму.
Зібрала нас тут радість з приводу воскресеня української держави й заключеня першого мира Українською Народною Републикою з почвірним союзом, міцна воля оборонити сей мир і його постанову про цїлість і ненарушимість української державної території і так само міцна воля добути державність для нас, для українського народу Галицької землї.
Заявляємо, ще за державність українського народу — по тім і по сїм боцї кордону — весь український нарід зуміє постояти.
Нехай живе українська державність! Нехай живе Українська Народна Република!"
Рівночасно з тераси дому Митрополита при вул. Міцкевича промовляв пoc. д-р Льонгин Цегельський. Горячі патріотичні слова падали в селянську масу, викликаючи бурі оплесків.
Третю промову від вулицї Тереси виголосив заслужений орґанїзатор м. Львова п. Олександер Пісецький.
По скінченю промов орхестра українських зелїзничників заграла національний имн.
Похід
рушив точно в год. 11.45. Чоло походу творили львівські Соколи в одностроях, руховички в гарних червоних завоях і темних одягах, зелїзнича орхестра і численні ряди новозорґанїзованих українських зелїзничників з новим прапором та вкінци пластуни зі своїм прапором.
За ними слїдувала перша частина поxoдy, а саме шкільна молодїж: Народні школи У. П. Т.: кн. Льва, кор. Данила, ім. Б. Грінченка, дївоча і хлопяча ім. Т. Шевченка, школа впрaв У. П. Т. народна СС. Василянок, школа вправ ц. к. учит. семинарії, війська iм. М. Шашкевича, видїлова У. П. Т. і українські діти з неукраїнських шкіл. Всї дїти мали синьожовті хоруговки. Середні: Академічна ґімназія і філїя, Українцї з инших середних шкіл, Жіноч. учит. семинарія У. П. Т., Дівоча ґiмнaзія CC. Bаcилиянок, дївоча з инших сер. шкіл, елеви музичного інституту ім. Лисенка. Унїверситетська молодїж разом з богословами.
Другу частину походу — найчисленнїйшу — отвирала прегарна бандерія на жвавих конях з під львівських сїл на 80 конях. За нею окремими грузами непроглядні ряди селян та селянок львівського повіту; назви сїл видні були на несених таблицях. Звертали увагу часто дуже гарні народні строї дївчат. Все чвірками. Окрему ґpупy творили Українцї полонені — бувші російські жовнїри. За ними ішли товариства передміщан з Левандівки, Богданівки, Клепарова і т. д. з прапорами і відповідними таблицями. Замикали сю частину походу робітничі та ремісничі орґанїзації. — Переважало жіноцтво, яке cпiвaлo зі співанників.
Третю частину походу починали численні ряди ц. к. функціонаpів і урядників; тут звернула увагу на себе ґpyпa початківцїв, в якій ішло кількасот листарів та урядників. За "Coюзом Українок" поступали львівські культурні і економічні товариства подїлені після дїльниць Львова. За Марійським товариством пань поступали довгі ряди української інтелїґенції, офіцири Українцї австрійської армії, посли з президентом Романчуком на чолї, понад 200 осіб з поміж укр. духовенства, яке провадив епископ д-р Боцян і члени львівської капітули. Замикали похід бадьорні 4 чети У. С. Стрільцїв, що ступали рівним жовнїрським кроком з стрілецькою піснею на устах.
Похід робив величезне вражінє. Адже кождий, що прийшов сюди, се свідомий член нації! Ми не є пануюча нація, щоби заганяти на свої національні свята кождого, навіть проти його волї! Пестріли селянські строї, виднїли таблицї з написами: "Нехай живе Українська Народна Република!" "Жадаємо української державности в Австрії" і многими иншими в тім самім дусї.
Походу нїде не перepвaнo, від початку до кінця посував ся він в найлїпшім порядку. Крім учасників походу богато української публики заповнило хідники. Приглядала ся також чужа публика.
Дирекція трамваю спинила рух возів на час походу по вулицях, якими похід посував ся.
На Ринку.
Коли чоло походу дійшло на Ринок, конець був ще на площі св. Юра. Учасників походу усталено по всїх чотирох сторонах Ринку: від "Просвіти", попри Народну Торговлю, аж знов до вулицї Руської.
З балькону "Просвіти" промовив до юрби п. д-р Кость Левицький.
Промова д-ра Костя Левицького.
Український народе! Обходиш нинї велике свято народне всего українського народу: свято мира і свободи українського народу.
Дня 9. місяця лютого с. р. принїс нам договір в Берестю перший мир на Сходї. Берестейський договір є не лиш великим актом, яким заключено перший мир, але є він для нас великим міжнародним актом, яким признано самостійну українську державу в рядї самостійних держав культурного світa. Тим чином сповнило ся споконвічне бажанє українського народу: згинула неволя і зійшла зоря волї українського народу.
Тим радіснїйше бють нинї наші серця, що як-раз вчера увійшли українські і союзні війска до столицї України Києва, щоби супроти ворогів утвердити самостійну Українську Народну Републику, її державне представництво: Українську Центральну Раду в Київі і її народне мінїcтepствo.
Берестейський мир святкуємо й тому, що він привертає українській державі споконвічні українські землї Холмщини і Підляша, які Польща хотїла нам забрати!
Жадаємо, аби сей мировий договір безумовно виконано та протестуємо проти всякого насильства над українським народом!
Сотворенє самостійної української держави на її областях, відірваних від Росії, значить також признанє права самоозначеня українського народу в монархії Габсбурській.
Провідною думкою української полїтики в Австрії було все змаганє утворити з українських земель сеї монархії окрему полїтичну одиницю, в якій найшла би своє здїйсненє ідея української державности.
В 1848 р. проголосила сю ідею Головна Українська Рада у Львові.
Тепер ми мусимо домагати ся від держави австрійської, щоби увільнила наш край від польського панованя: подїл Галичини і утворенє полїтичної території, яка обнимала би українські области Галичини і Буковини.
В сю святочну велику хвилю складаємо торжественний обіт, що всї наші сили віддамо на те, щоби наше державне право тут на галицькій землї зістало признане укpaїнському народови.
З огляду на сказане вважаю за приняті отсими Зборами такi резолюції:
І. Українські Народні Збори у столичнім городї Львові: І. витають з радістю закінченє війни на східнім фронтї заключенєм мира з Українською Народною Републикою та остаточне признанє державами почвірного союза Української Народної Республики самостійною, суверенною державою.
IІ. З особливим признанєм зазначують Українські Народні збори поверненє Українї мировим договором в Берестю головної части прастарих українських земель Холмщини і Підляшя та вибавленє їх від польського панованя.
III. Підношенє польських домагань до Холмщини і Підляша відкидають Українські Народні Збори як прояв жадоби польського панованя, неоправданий нї дійсним народним відносинам в сих областях нї історією, яка свідчить, що споконвіку аж до XIV. віку сї землї належали до української держави, та нїколи не втратили своєї окремішности національної.
IV. Вважаючи безуслївне виконанє миpoвого договору в Берестю першою підставою до приявних відносин між осередними державами і українською державою, Українські Народні Збори стверджують і проголошують прилюдно, що і весь український нарід в Галичинї зголошує своє право до державности в межах Габсбурської монархії, даючи рішучий вислів давному основному домаганю всего українського народу, аби край Галичину безпроволочно подїлено, та аби з усеї української території в межах монархії утворено україйський орґанїзм як відновлене Українське Королївство Галичини.
V. Українські Народні 3бори висловлюють Його Величности Цїсареви желанє з приводу мира з Україною та подяку за визволенє Холмщини як також представляють домаганє українського народу визволити українську Галичину з польського панованя через приверненє української корони Данила.
VI. Українські Народні Збори висказують щирий привіт і подяку Українській Центральній Радї, Радї народних мінїстрів і мировій делєґації з приводу заключеня мира, який забезпечив всїй закордонній Українї як самостійній державі почесне місце в рядї держав культурного світа.
Нехай живе цїсар Кapлo І!
Нехай живе Українська Нарожна Република! Нехай живе вecь Український Нарід!
Гучні оплески були відповідю на промову. Із тисячий грудий під звук орхестри піднїс ся під небо спів українського національного имну.
На балькон виcтyпив припадково присутний у Львові член Української Центральної Ради п. Чоботар тай проречистими словами привитав зібраних іменем України державної, підчеркуючи з особливою силою ту взаїмність у помочи, яка в ходї українського відродженя зростала і кріпшала між Україною австрійською і закордонною.
Полковник нової української армії п. Ривуцький, котрий потім промовив до збору, зложив поклін заслугам Українського Сїчового Стрілецтва в боротьбі за нашу національну цїль.
Промови обох горожан України державної викликали серед маси присутних надзвичайне одушевленє.
На сїм покінчила ся манїфестація. Зпровола, в порядку розпливала ся многолюдна юрба всїми вулицями Львова до своїх домів і занять...
[Дїло]
05.03.1918