("Русскіе", що не знають "русскої" мови. — Курси галицькі. — У Лохвицької-Скаллон. — На курсах київських. — Гіркий жаль "освободителїв" і "визволених".)  

Весело проводили українські стрільцї великодні сьвята у Варполянцї.  

Серед лїса зеленого на мураві Спочивали два жовнїри, оба жваві.   Оден каже: в мене жінка, в мене дїти, Затрубіли — треба було в сьвіт летїти.   В мене жінка, молодая молодиця, Гей, не знати, яке їй там нинї спить ся?   Другий каже: в мене мати і дївчина, Та настала для них нинї зла година.   Може добре стара мати криєсь в лозах, А дївчина зневажена миєсь в сльозах.   Оба-ж кажуть: Боже милий, будь Ти з ними, З ворогами не лишай сиріт самими.

Сими днями приїхав до Відня один з наших інтелїґентів, якому по ріжних пригодах удало ся втечи з царства кнута і який підчас своєї довшої мандрівки по Поділю і Прикарпатю та по тижневім побутї у Львові помітив богато річий, які — думаємо — загал наших читачів будуть цїкавити.   — Може дехто думає — говорив інформатор — що в Галичинї упала   українська національна сьвідомість широких селянських верств  

І. Ограниченія еврейскаго землевладѣнія въ Галичинѣ просуществовали, съ малыми измѣненіями, до 1857 года. Отмѣна всѣхъ ограниченій, провозглашенная конституціей 1849 года, сохранила свою силу только до 1853 года, и только распоряжение 1860 г. внесло нѣкоторыя измѣненія въ пользу еврейскаго землевладѣнія. Но окончательно всѣ ограниченія евреевъ были отмѣнены только основными законами 1867 года.  

І.   Гаркнули бубни, сурми заграли, Хоруговки злопотїли, Полки, як стада птиць, як громади львів, Як лявіна летїли.   "Деж ви ідете, де ви спічнете, (Чета минає по четї) Чи у могилї, братчики милі, Чи в злотоверхім мечетї?   Вам при дорозї та на морозї Смерть білу постїль готує — Мати заводить, з розуму сходить, Батько стоїть та сумує.   "Ой не плач батьку, та не плач рідний, Нї ти жінко, нї мати,

(Uwagi samotnika).   Odzwyczaja nas wojna od mody paryskiej i wiedeńskiej.   Gdyby to można i po wojnie utrwalić te niezależność od dziwacznych nieraz pomysłów zagranicy, gdyby w ubiorach, zwłaszcza kobiecych, decydowały względy na higienę, a nie na małpowanie Paryża, ileż to zaoszczędziłoby się miljonów, wywożonych ż kraju i może wrócilibyśmy w strojach do motywów narodowych.   I przemysł krajowy pozyskałby rozległy rynek zbytu wewnętrznego, dotąd opanowany przez fabryczne kraje zachodu.   ***  

По дорозї в Галичинї.   Кождий з нас знає дуже добре, що Москалї пішли на Буковину і Галичину, щоби забрати нас всїх Українцїв під свою "опіку" і приступити до утвореня 90-мілїонового "русского" народу. Сумнїваю ся, чи Москалї зачали би таку завзяту війну на житє і смерть з Австриєю, як би в Галичинї і Буковинї не мешкали Українцї, а приміром Нїмцї або Мадяри.  

Переходовий стан річей, витворений тимчасовим занятєм деяких округів східної Галичини з її столицею Львовом і північної частини Буковини, Росія використовує передовсїм для того, щоб знищити українську націю в сїм огнищі її розвитку, зруйнувати самі підвалини сього розвитку, викорінити український елємент.  

Задушні дни, яких нїколи Не було й може не буде. Могили скрізь лягли по поли І жаль, як гураґан, гуде.   Як чорна хмара люд в жалобі Спішить на кладбище. Вінки Складають на коханім гробі Сироти, родичі, жінки.   — — — — — — —   А кільки їх лежить там нинї В калюжах крови, без вінків, Як тїї дуби в Верховинї, Котрою гураґан летїв.   Нема кому їх нарядити, В далеку виправити путь, Лиш вітер хоче заводити,