Задушні дни, яких нїколи Не було й може не буде. Могили скрізь лягли по поли І жаль, як гураґан, гуде.   Як чорна хмара люд в жалобі Спішить на кладбище. Вінки Складають на коханім гробі Сироти, родичі, жінки.   — — — — — — —   А кільки їх лежить там нинї В калюжах крови, без вінків, Як тїї дуби в Верховинї, Котрою гураґан летїв.   Нема кому їх нарядити, В далеку виправити путь, Лиш вітер хоче заводити,