("Русскіе", що не знають "русскої" мови. — Курси галицькі. — У Лохвицької-Скаллон. — На курсах київських. — Гіркий жаль "освободителїв" і "визволених".)
Перша "закавика" між московськими "освободителями" Галичини й Буковини та домородними годованцями царської Росиї, вийшло з того, що наїздники швидко переконали ся об тім, що в супереч запевненям руссофільських заробітчан та не дивлячись на мілїони рублїв, які досї потонули в їх кишенях, т. зв. "Подяремная Русь" куди не московська, тільки українська земля. Що більше, вони доочно переконали ся, що в сїм нїбито росийськім краю не вміють по росийськи говорити й писати навіть ті руссофільські сьвіточі, що дуже богато горланили про свою "русскість". Оттим то і сам д-р Юл. Яворський, що стояв спершу на чолї київського "карпато-росийського визвольного комітету", а відтак перебрав ся до Львова в характері начального редактора обновленої Прикарпатско-ї Pyс-и, мусїв у довірочнім мемориялї, який "Русско-народний савєт" передав царському правительству в справі обильних "пособій" для львівських руссофільських осередних товариств на веденє росийських шкіл і курсів, мусїв таки признати, що й "галицко-русскіе" учителї й учительки не знають нї росийської мови нї правописи так, що сього не зможуть достаточно вивчити ся й на двомісячних росийських курсах, отворених в сїчни в Самборі, Львові, Станиславові й Тернополи1 під кермою інспектора київського научного округа Б. Плесського, що став був директором галицьких шкіл, та другого обрусителя А. Юшкевича, якого настановлено інспектором. Для вимуштруваня росийських учителїв, які моглиб відтак працювати по наших селах для "обруссєнїя" краю, порішено відтак ще уладити в Київі шести-тижневі доповняючі курси учительські для абсольвентів зимових двомісячних курсів. До тогож вже 29. цьвітня опублїкував посол державної ради штальмайстер Чіхачев, який оставав в диспозициї галицького ґенерал-ґубернатора ґр. Бобринського, що для народних учителїв отвирають ся в маю нові, вже тримісячні росийські курси у Львові, Тернополи, Золочеві, Бродах, Городку, Ярославі й Сокали2.
Та всї вичислені курси видались керманичам обмосковлюваня Галичини, які вже зладили були розложений на десять лїт проєкт заснованя у нас 25 росийських ґімназий мужеських і жіночих, 70 висших народних шкіл, 9000 народних шкіл, 10 учительських семинарів і 2 учительських інститутів, зовсїм не достаточними. Отже члени петербурського "Галїцко-русского общества" ґр. Мария Бобринська і В. Вергун разом з начальницею висших курсів у Петербурзї М. Лохвицькою-Скаллон звернули ся були до управителя мінїстерства просьвіти бар. М. Тавбе, аби він дозволив уладити в сїм інститутї пятимісячні специяльні курси для "русскіх Галїчан, Буковінцев і Уґро-руссов". Бар. Тавбе не тільки згодив на те, але й обіцяв державну субвенцию на курси і заявив, що абсольвентам курсу по зложенім іспитї признасть право навчаня в галицьких школах. Ґр. Бобринська виїхала разом з д-р Вергуном з сим рішенєм до Львова, щоб оповістити про новий здобуток "Народний Савєт", а сей маючи в своїм складї кількох членів, що стали явними "чиновнїками для особих порученїй" — почав набір "благонадьожних" учителїв й учительок та инших руссофільських інтелїґентів, яких манив дармовий піврічний побут по петербурських студиях.
На удержанє русофільських курсистів на петербурських курсах виасиґнувало рос. мінїстерство просьвіти 35.000 рублїв, а петербурська міська рада (мимо опозициї кількох кадетів) 7500 рублїв. Курс, розпочатий 1. лютого н. ст. тривав шість місяців. Між курсистами були, як сказано, не тільки учителї й учительки, але й абсольвенти львівського й віденського унїверситету і пять професорів ц. к. галицьких ґімназий, яким досї п. Дембовський поручував вихованє української молодїжи!
1 При курсах заводжено росийські взірцеві школи.
2 До речі згадаємо, що деякі з сих курсів, так само як проєктований зимовий курс в Чернівцях, звела офензива союзних військ тільки до пляну — на папері.
(Конець буде.)
[Дїло, 24.07.1915]
(Конець)
Курсисти вчили ся росийської мови, лїтератури, ґеоґрафії і т. д., а попри те висьпівували по росийських церквах під орудою д-ра Вергуна на славу "доблестних росийських війск"; та звеличували своєю присутностию всї благодарственні богослуженя, уладжувані ізза колишних успіхів, як росийської перемоги в Галичинї.
А що "народность, православіє і самодержавіє" се три струни росийської скрипки, то петербурські курсисти й курсистки так само, як учасники галицьких учительських курсів майже в комплетї, не виймаючи і русофільських католицьких сьвящеників, перейшли на православіє, а хор їх удостоїв ся навіть щастя сьпівати на царській службі в Царськім селї. Річ очевидна й те, що курсисти, які признають, мовляв, тільки культурну єдність з великим русским народом, раз-у-раз слали вірнопідданчі заяви до царя...
На просьбу "Галицко-русского общества" та за дозволом пок. вже вел. князя Константина уладжено в петербурськім жіночій педаґоґічнім інститутї для руссофільських курсистів ще й специяльні виклади росийської істориї. Директор інститута С. Платонов прочитав короткий курс істориї московського царства, а проф. дорпатського унїверситету І. Ланпо викладав історию вел. кн. литовського до часів з'єднаня західної й східної "Русї". На останнім викладї промовив ім. руссофільської авдиториї д-р А. В. Копистянський (той сам, що учив досі істориї в укр. ґімназиях, а навіть зладжував шкільні підручники для нашої молодїжи), складаючи подяку за вислухані курси. Розумієть ся, що не обйшло ся тут і без традицийного "многолїтства"...
Загалом покінчили петербурські курси Лохвицької-Скаллон 163 особи. З них одержало 70 сьвідоцтво зрілости, а прочі мають сьвідоцтва здібности учителювати в народних школах.
По скінчених курсах виїхали учасники й учасницї, користуючись значними зелїзничими пільгами, на прогульку до Новгороду, а відтак до Москви.
Московський побут курсистів дає також незвичайно характеристичні причинки для руссофільського розуміня такої зв. "културно-національного єдїнства".
Дня 24. червня загостили прогульковцї до марто-мариїнського монастиря. Тут в присутности настоятельки монастиря вел. княгинї Єлисавети Теодоровної, вдови по убитім вел. кн. Сергієви, відправлено богослуженє за дарованє побіди росийському оружю. По молебни виголосив один з прогульковцїв промову до вел. княгинї, висловлюючи заяву любови й відданости до царя й пануючого царського дому та вдячність для вел. княгинї за її турботи про росийських жовнїрів, котрі проливають кров за визволенє Галичини й з'єднанє її зі спільною славянською вітчиною — Росиєю! (Гл. "Бирж. Вид." ч. 14.853).
Річ природна, що для русофільських прогульковцїв уладжувано в Москві всякі хапатї. Ось так московська городська управа уладила в їх честь у Великій московській гостинницї снїданє. На привітні промови, які виголосили міський голова Чалноков та предсїдатель думської шкільної комісиї Альферов, відповів учитель Лабенський1, підчеркаючи кровну й духову звязь, з'єднуючу Галичину з прочою Росиєю. По сїм русофільські гостї відспівали имн руссофільський: "Пора, пора за Русь сьвятую" і росийський...
Пляновані спершу на шість тижнїв київські курси для абсольвентів зимових курсів львівського, тернопільського, самбірського й станиславівського, яких учасники після оголошеня дирекциї галицьких шкіл мали мати дармовий проїзд і удержанє, розтягнено відтак на три місяцї. Записали ся на них не тільки учительські сили, але також дехто з утікачів, що разом з росийським військом вибрали ся в Росию. По переведенім іспиті принято на курс 67 осіб (24 мужчини і 43 жінки). Після віроісповіданя розпадали ся курсисти при вписї на такі ґрупи: 12 православних, 4 римо-католиків, прочі ще гр.-католики. Згадаємо слівце "ще", бо звичайно курсисти переходять майже солїдарно на православіє. Отворенє київських курсів почало ся дня 14. червня богослуженєм в церкві александрівської ґімназиї, в часі якого протоєрей Корольков витав курсистів з розпочатєм наукової працї. Відтак слїдувала вже в ґімназияльній сали промова попечителя київського научного округа А. Деревицького, посла Д. Чіхачева й директора народних шкіл Плєсського...
Писати близше хід науки на київських курсах буде зайвим і доволї буде звернути увагу на те, що відбувають ся вони під оком Дудикевича й цілого руссофільського штабу старого й нового хову, яких дав тягу ногам з "Прикарпатскої Русї"...
"Состояніє" визволених галицьких "русских" тепер доволї "плачевное". Учасники учительських курсів, що мріли про товсті посади обрусителїв на "окраїнах" та гадали набивати кишенї "наградами" за ревну боротьбу з "мазепинством і іезуитским унїатством" — опинили ся після успішної офензиви союзних армій в ситуациї голого в терни. Оттимто й предсїдатель учительської комісиї в петербурськім "Галицько-русскім обществі" І. Нїканоров звертаєть ся в "Нов-ім Времен-и" з 20. червня н. ст. до росийської публики, аби вона дала курсистам яку-небудь роботу. Курсисти, мовляв, мали вертати до рідного краю, та "змінені воєнні відносини спричинили, що Галичани є приневолені оставати в границях Росиї, і важко сказати, коли стане можливим їх поворот до рідних міст і сїл". По сїм незвичайно замітнім признаню просить Нїканоров дати "Галичанам" який-небудь заробіток, щоб могли прохарчуватись, запевнюючи, що вони "хорошо усвоївшіе русскою рєч", бо навіть володіють гарно "слоґом"... Не тільки учительські курсисти простягають руку до росийської публики. За заробітками побивають ся через оголошеня в "Кіевлянин-ї" також всякі "русскіе" студенти унїверситету львівського й черновецького та ґімназиясти, зїдаючи покищо суми, збирані в значній мірі по церквах з українського селянина на галицьких втїкачів, як про се можна переконати ся м. и. і з звіту київського "славянського добродїйного товариства", котре досї вислало було 5000 рублїв до Львова на руки ґр. Бобринського, а 2368 р. 54 коп. повернуло на руссофільських утїкачів у Київі.
Коли тепер прикро приходить ся руссофільським збігцям, то не можна сказати, щоб дуже солодку міну мали тепер і їх "освободителї". Ось нїхто инший, як київський кацап А. Савенко передає в "Кіевлянин-ї" (ч. 168) повне досади наріканє якогось росийського офіцира на горячкову дїяльність обрусителїв в Галичинї. "Даруйте — мовляв — той край став каменем при ногах наших армій, туди понаїздило велике множество всяких адмінїстраторів і полїтиків, що счинили в цїлій Галичинї нечувану хрію, заняли ся школами і всякими курсами, викликали острі церковні питаня й спори, почали партийно-полїтичну полєміку і т. д. і те все — в оккупованій неприятельській країнї, в розгарі війни, якої щастє таке змінчиве. Для нас всїх, себто для тих, що були в Галичинї на те, аби воювати, а не полїтикувати, робила вся та хрія крайно прикре вражінє. Одночасна присутність з арміями, проливаючими кров за велич Росиї, окремих армій адмінїстраторів і полїтиків звертало увагу краю в хибнім напрямі (витворюючи між иншим серед лицарів і кариєровичів моду на Галичину) та незвичайно вязало боєву дїяльність армії. Витворила ся іменно така ситуация, що кожда думка військових начальників про маневр, який вимагав більшого або меншого відступленя, зараз входила в конфлїкт з питанєм про те, що дїяти з адмінїстраторами й полїтиками, котрі так основно разтаборили ся зараз за лїнїєю військ, потворили ріжні комітети, курси і т. д. Декотрі піднімають страшний крик, як військам приходить ся денебудь уступати... Допекли нам ті полїтики! Ви не можете собі уявити, скільки наших стратеґічних плянів похоронено під натиском полїтиків, котрі деколи прямо тероризували нас (таж ми військові в области полїтичних питань боязливі люди), чи повірите, що доходило до того, що полїтики пробували навязувати штабовцям військові пляни, які випливали з їх полїтичних тенденций, а за те кожде навіть найнезначнїйше уступленя викликало крик і плач полїтиків, які проливали сльози з того приводу, що ті відступленя збільшують жертви корінного місцевого населеня. При тім забуває ся однак зовсїм ту обставину, що Росия й росийський нарід поносять незмірно більші жертви та що коли австро-мадяри — як говорять — убили кілька тисяч галичан, то без порівнаня більше росийських жовнїрів пролило свою кров за волю Галичини. Вкінци, коли полїтики хотять зменьшити число австро-мадярських юстифікаций серед Галичан, то вони тим більше не повинні-б спішити ся з отвиранєм ріжних курсів, комітетів і т. д., а також з передчасним викликуванєм церковно-релїґійних питань".
А. Савенко признає рацию тим знаменним словам військового та каже, що коли росийська армія вдруге рушить наперед і стане знов займати Галичину, то там вже більше не повинно бути нїякої політики. Час на полїтику, на всякі курси і на порядкованє церковно-релїґійного житя буде аж тодї, як Галичина увійде в склад росийської імпериї. Сподіймось одначе, що Росия не буде вже мати нагоди користати з науки Савенка, котрий став мудрим хоч по шкодї. Впрочім не слїд і сього забувати, що росийські військові не мають чого дуже нарікати на Дудикевичів, Чіхачевих і прочих обрусителів та на їх всякі курси, бо прм. 35.000 тисяч рублїв на руссофільські курси у Лохвицької-Скаллон порішила росийська рада мінїстрів дня 23 сїчня виплатити саме з воєнних кредитів, уважаючи очевидно, що обмосковлюванє Галичини має також і військове значінє, та кидаючи таком робом зовсїм не двозначне сьвітло і на те, як глядїла й глядить урядова Росия на невинне, мовляв, пошированє росийської мови й лїтератури в "Підяремній Руси".
1 Брат редактора "Прик. Руси", який був в останнє чиновником "для особих порученій" при ґен. Бобринськім.
[Дїло, 31.07.1915]
31.07.1915