Війна — це там, де убивають. Жінці на війні місця нема, бо жінка є для того, щоби життя давати, а не відбирати. Образ жінки-берегині міцно засів у свідомості нашого досить-таки консервативного суспільства, але навряд чи він тепер узгоджується з дійсністю на 100 відсотків. Останні події в Україні довели, що жінки не вдовольняться вже навіть роллю того, хто подає набої, — жінки самі будуть стріляти. І наші галицькі пані цю тезу доводять.  

 

I  

Велика частина минулого вже втрачена, і хіба винайдення омріяної машини часу дозволить дізнатися, як усе було насправді. Та, цілком можливо, що не варто винаходити такий пристрій – «білі плями» в історії розвивають уяву, провокують пізнавальний інтерес, надають науці руху та життя, але іноді в специфічних формах.  

Принцип «з журбою радість обнялася» актуальний, як завжди. Хтось готує схрони, хтось робить спроби впорядкувати владу, хтось відкопує не шмайцери, а кабелі.  

80 років тому, 4 березня 1894 року народився один із організаторів Січового Стрілецтва, старшина УГА, останній крайовий провідник Української Військової Організації (УВО), дослідник історії Визвольної боротьби Богдан Гнатевич.    

Вихідними днями українські обласні державні адміністрації отримали нових керівників. Старих реґіоналівських кадрів погнали геть уже цілком офіційно й призначили на посади голів ОДА нових — з революційного кадрового резерву. Дві з трьох галицьких областей, як і сподівалися одні й остерігалися інші, «віддали» представникам ВО «Свобода»…   ЛЬВІВЩИНА: Віддана «Свободі» — до нас не надовго  

95 років тому, 25 лютого 1919 року у Львові почалися перемови про перемир’я між командуванням Української Галицької Армії (УГА) та польськими військами в Галичині за посередництвом французького генерала Жозефа Бартелемі (Barthélemy, в деяких публікаціях подається прізвище Бертелемі чи Бартельмі). Це була реальна спроба завершити польсько-українську війну, але на дуже невигідних для ЗУНР умовах.   Галицький політик, дослідник та публіцист Михайло Лозинський писав:

Все, що коїться нині в Україні, має «майданний» підтекст. Щоправда, іноді процес розбавляють змаганнями в Сочі.  

Сто років тому, 14 лютого 1914 року, Галицький сейм нарешті ухвалив реформу Крайового статуту та виборчої ординації до законодавчого органу Галичини. Цьому передувало десятиріччя запеклої політичної боротьби та пошуків компромісу.