З нагоди 185 років від дня народження Омеляна Огоновського кілька слів про літературну – хоч і не найсильнішу – грань його таланту

  З приводу століття народин (8. VIII. 1833. – † 28. X. 1894)    

  9 червня виповнюється 120 років від дня народження призабутого нині науковця, географа, дослідника Галичини, члена Наукового товариства ім. Т.Шевченка (НТШ) Володимира Огоновського (1896–1970).  

145 років тому, 8 грудня 1868 року у Львові заснували Товариство "Просвіта", яке невдовзі перетворилося на масову національну громадську організацію українців Галичини, яка на початку ХХ століття поширила свою діяльність на всю Україну й інші країни, де були українські поселення.  

180 років тому, 3 серпня 1833 року народився галицький письменник, громадський діяч, мовознавець і літературознавець, довголітній голова “Просвіти” Омелян Огоновський (1833–1894).  

У характеристиці пок. президента дра Костя Левицького, пера д-ра Лисяка, поміщеній у "Кр. Вістях", сказано, м. і., що цей заслужений син Галицької Землі працював як редактор або співробітник нашої політичної, господарської і фахової преси, як автор політичної мемуаристики та наукових творів.

Цїлий вчерашний похорон бл. п. Омеляна Огоновского був свідоцтвом великої почести для покійного, щиро відчуваної скрізь на широкій нашій земли.

Між живими не стало д-ра Омеляна Огоновского, одного з найлучших синів Руси-України, котрого від десяток лїт всї ми привикли бачити в рядї перших подвижників наших не лиш на поли науки, але й на полях практичної орґанічної роботи для нашої справи народної

Не бачимо обєктивного, справдї наукового відношеня до совістних і цїнних праць проф. Огоновского навіть зі сторони таких знанєм, наукою і будь-що будь характером і патріотизмом визначних людей, як проф. М. Драгоманів, а причина сего — звичайнїсінька партійність!

Історія нашого громадского житя не забуде того факту, що, не глядючи на трохи не оффіціяльний культ Шевченка в Галичині, ні на те, що в ній від 1873 р. істнує осібне товариство имени єго, перше скілько небудь повне виданє творів єго, в украінскій мові писаних, мусіло виходити в Празі (1875-76 р.) а потім ціла половина йіх у Женеві (1890).