​  

​   ***  

​   Добре, ще раз. Щоб не казали, що навіть не спробував. Хоч і не сумніваюсь, що все це намарне. Воно і в давніші часи було, за відомим формулюванням поета Тютчева, «нє дано прєдугадать, как слово наше отзовьотся», а що вже говорити тепер, в епоху епідемії функціональної неграмотності. Це така розумова хвороба, коли людина ніби знає різні слова і може їх прочитати, але вловити бодай найпростіший загальний зміст прочитаного не здатна і край.  

​   Таке питання: коли хтось – наприклад, Сергій Жадан – називає підміною понять аж ніяк не підміну понять, то чи можна сказати, що він вдається до підміни понять? Бо дослівно Жадан сказав ось що: «У нас відбувається боротьба не за українську мову, а проти російської. Така невелика підміна понять, а вона змінює фактично все».  

​   Не він один, але зокрема й Марек Гласко вважав, що добра література робиться за принципом анекдоту. А анекдот – це історія, яка з фактичного погляду не є правдою. Але й не є брехнею. Вона, за словами Гласка, є «правдивим вимислом». Тобто фактичною вигадкою, крізь яку проступає сутнісна правда. Правда про обставини й закони життя, про наші симпатії й антипатії, любові й ненависті, зради й перемоги.  

​  

​  

​  

​   Хто пише, той знає, яке це щастя – писати. Більшим за щастя писати є тільки щастя не писати. Читати, дивитися, слухати – і не мусити з жодного приводу висловлювати свою так звану думку, не втрачати жодної чудової нагоди промовчати.   У році, що минає, я нарешті досяг омріяної досконалості і в абсолютно бездоганному стилі не написав ані слова про:  

  Олександр Бойченко: «Хочеш бути оригінальним – не бреши»     Якраз оце тепер Бойченко презентує по Україні свою нову книжку «50 відсотків рації». І, звісно, де він, там завжди багато жартів. Бойченко не був би сам собою, якби не пожартував і про деталі власної операції в Німеччині. Революція, війна, всі українські президенти і сюжети з власного життя – про це книжка. Автор каже, нічого не вигадував.