Я – сумно

Людське життя – найбільша цінність.

Я люблю своє життя і людей, котрі в ньому є. Але було так, що свята мала Тереза, ще перебуваючи в дошкільному віці, прибігала до своєї матері, обіймала й бажала їй смерті. Дівчинка знала про рай і знала, що мама там буде. Тому бажала найкращого, чого тільки могла побажати.

Найбільша цінність – людська душа.

Зло так добре влаштувалося у цьому світі, що майже завжди одержує виключну вигоду. Коли виступає проти добра, то провокує його й нерідко одержує те, чого прагне – взаємність. Але найпідступніше все закручено тоді, коли зло виступає проти іншого зла.

А я ж лише людина.

Бачачи протистояння, мушу вибрати когось, за кого вболівати, на чию користь свідчити й кого виправдовувати. Бо я ж тут – живу і бачу. Все діється на моїх очах. Я свідок, мені можна вірити. І якщо битва між двома, то хтось із них світла сила, а хтось – темна. Хто саме? Ось цей? Нє… Той інший? Гм… Ну, так. Хтось же мусить бути добром.

Всі люди є людьми, але не всі є віруючими, тому вбивство людей сприйняли за зло, яке вкотре виступило проти добра.

Я все бачив, я тут живу. Вони просто малювали. Я переглядав їхні малюнки. Деякі були досить дотепними. Деякі мене засмучували. Я уявляю реакцію багатьох друзів і знайомих. І мені шкода, що вони теж можуть це побачити й засмутитися.

Що ж, не моє, не дивитимусь. Є свобода слова. Кожен знає, що робити. Кожен робить призначене йому. Але, вочевидь, карикатуристи не так зверталися своїми роботами до тих, хто їх зрозуміє і прийме, як до тих, кого це спровокує.

Багатьом віруючим було сумно щоразу, як їм на очі траплялися карикатури, які ображали їхні погляди. Бо ж якщо людське життя найцінніше, то навряд чи воно включає в себе лише фізичне існування. Мусять бути враховані й морально важливі речі.

Зараз ще більшій кількості людей сумно, що вбили інших людей. Це той самий сум, який з'являється, коли розквітає зло. Але, часто говорячи про важливість гуманізму, лібералізму й свободи слова, в час вбивства, фізичного знищення, саме йому надаємо найбільше ваги. Перед тим набагато менше зважаючи на іґнорування всіляких інших речей, з яких і складається людське життя. Тобто ліберали готові захищати ґеїв, але ще не готові захищати християн чи мусульман. Віруючих ще надто багато. Коли залишиться критична кількість, тоді й можна позахищати.

Тому зараз ще сумніше, бо одне із зол назвали добром і виступили на його захист.

Забрати в людини життя – великий гріх.

Радикальний захист свободи слова – актуальні співчуття.

Кожному дуже хочеться бути ліпшим. Так хочеться когось захистити й зголоситися на чиюсь підтримку, що часто йдеться вже не про те, кого підтримати, а про сам факт.

Я – сумно.