Щоразу інший смак у яблука. Навіть якщо воно щоразу того ж сорту. Залежить від усього. Від того, хто їсть. Від того, коли їдять. Від того чи є відчуття голоду.
Бо яблуко може бути зів’ялим за зимове лежання в пивниці і не так смакувати, як у вересні – соковито і хрумко. А може нарешті смакувати, бо вже не таке тверде і слабі зуби здатні кусати – якщо зуби слабі.
В одному будинку живе багато поколінь. Тими самими сходами. Часто на тих же ліжках і за тими ж столами. Тими ж ложками і ножами. Але смакує по-різному. Бо смаки різні й страви також.
Та сама бартка сто років тому служила в бою, а тепер на стіні як прикраса.
Говоримо то саме, але кожен своїм голосом. І кожен своїм вухом чує. Когось лякає і відштовхує. А комусь – поміч і спокій.
– Чого ти боїшся закону Божого?
– Бо його ніхто не змушує дотримуватися. Ніхто не зробить зауваження, не випише штраф, не притягне до відповідальності, не покарає.
– То чому боїшся?
– Бо коли робиться злочин проти людських законів, то кари можна або уникнути, або відбути і все. А коли порушуєш Божий закон, то так нема, що розрахувалися і квити. А є так, що не знаєш, що є. Тому хочеться тікати від цього. Не чути про такий закон. Не сприймати його за серйозне.
– І вдається?
– Часом, так. Забуваєш собі й пробуєш жити спокійно. Навіть проти людей не грішиш. І проти Бога ніби теж не грішиш, але забуваєш про Нього, щоб це знання не гнітило. І вже цим грішиш.
– А чим Бог гнітить?
– Він дозволив нам жити, довіривши робити, як хочеться. Як вважаємо за потрібне. Але дав знання, як краще. А часто те «краще» різниться із тим, що «ліпше» для мене особисто. Тому це важко.
– Думаєш, легкі шляхи бувають легкими?
– Я не думаю. Я просто відчуваю. Пробую жити інстинктами. Коли не згадувати про Бога, то й ніби спокус менше. Або менше їх помічаю. Але таки легше. І з людьми легше. Адже не я один боюся закону Божого. Його всі уникають. Всі поводяться так, ніби його нема. Всі хочуть так поводитися. А священнослужителі теж тільки у скандалах…
– І в церквах.
– І в церквах. Але я не знаю, як там. Я туди не ходжу. Знаю те, що говорять люди. Так є.
– З усіма?
– Може не з усіма, але є… Я не хочу про це говорити. Нащо ти мене провокуєш? Я хочу бути вільно. Ні від кого незалежним. Ні перед ким не тремтіти.
– А чому боїшся Бога?
– Тому що Він є.
Дуже добрий вар із сушених яблук. Часом може бути так, що лиш так. Якщо це такий сорт, який довго не стоїть. До весни – точні ні. Але можна засушити чвертки і пити вар. Можна круглий рік. Трохи неважкої роботи, хоча б мінімальні зусилля. А загалом яблука ті самі. Нічого нового.
Ще залежить від того, хто тобі дає то яблуко. Якщо приємна людина, то можна й гниле з’їсти.
А іншим разом можна не з’їсти, так що яблуко таки зігниє. Хоч ніби яблука рівні, не кажучи про тих, хто їх роздає. Правда, інколи краще не брати.
А сходи навіть коли протираються і ламаються, то ставимо нові і ходимо не інакше. Хіба з барткою трохи міняється. Бо колись вона лежала під ліжком, як надійна зброя. А зараз над ліжком прикрасою, але страшно, щоб не впала і не вбила вночі. Краще таки під ліжко. Так безпечніше. І не так страшно.
21.07.2014