Малий фейлєтон   — Можеш бути вдоволена, мамочко! Твоя доня врешті починає поважно думати про світ і життя. А тут і докази на те, коли не віриш.   — Знов щось нове придумала? Знову свіжий наклад фантазії?  

Життєві мигунці   Коротко, без вступу: я їздив до "рідні".   Їздив із рожевими надіями на ще рожевішу солонину, золотисте масельце, рум'яну гусятинку...   Їхав: стоячи в порожньому авті, держачись розпучливо стін, щоб не вилетіти по дорозі в невідоме...   Вертаюся: лежачи на купі капусти, відраховуючи боками і клубами кожду головку зокрема.  

Сьогодні був я вже на межі повного заломання фізичних і духових сил. Саме, коли шукав я за якимсь закутком, щоб у глуші скритись від людського ока, перегородив мені дорогу найменше побажаний у цій хвилині мій знайомий.   — Здоров, друзяко!   І з питомою собі нахабністю він безцеремонно підбив дашок мого кашкета.   — Ов! Міна квасна і піт на чолі? Щось не повезло?  

Усмішка   "Марину Кривоверху знав я дуже добре... Прекрасна жінка... Працювала вона в однім із "коматів"1) а я туди (в "комат") частенько зазирав по ділах (ділов! ділов!). Ну, й познайомилися...   Марина Кривоверха, розносячи чай, уздрить бувало і мене, тай до мене:   — Мо й ви випили?... Випийте!... Чайок — він не вредить!...  

Минає більше року, як повстали в Кракові табори, спочатку при вул. Льоретанській, у будинку б. купецької школи, а пізній недалеко при вулиці Яблоновських, у великому будинку академічного дому з його сотнями кімнат. Хто перебував в одному чи другому таборі тієї зими, не скоро її забуде, головно ті, що прийшли найраніше, коли ще нічого не було зорґанізовано і всім опікувались офіціяльно сестри з НСФ, аж поки не передано самим українцям дбати за себе самих.  

(Оповідання адвоката).