Добра партія

Малий фейлєтон

 

— Можеш бути вдоволена, мамочко! Твоя доня врешті починає поважно думати про світ і життя. А тут і докази на те, коли не віриш.

 

— Знов щось нове придумала? Знову свіжий наклад фантазії?

 

— Ніякі фантазії, тільки найоб'єктивніша, найреальніша в світі дійсність. Ну, що ти така байдужа, так без захоплення все приймаєш? Не бачиш? Це ж той "Когутик" на твою мігрену, за яким так вічно зітхаєш, тут волічка на теплі рукавички, а тут... бачиш? Оригінальний цейльонський чай! А тут... Але, стрівай, я боюся, щоб надмір зворушень не схвилював надто твого химерного серденька. Тільки краєчок покажу. Пізнавай.

 

— Та що? Це ж мило...

 

— Мило, мило... Ах, мамцю, яка ти якась дивна. Думаєш, проста історія. Це ж не будьщо, а справжнє 60%-ове мило! А тут... Тепер, я певна, розтає і твій незрозумілий холод, бо на вигляд такого скарбу й камінь зворушиться.

 

— Ов! Шкіра! А це відки?

 

— Ну, врешті, усміх! Бачиш, моя недобра, байдужа мамочко! А тут...

 

— Що ти, Стефцю, якийсь магазин розбила? Сиплеш, як з рога обильності...

 

— А бачиш! І тобі цікаво. Кортить довідатись, відки. Ну, скажу, скажу, щоб довго не мучити тебе. Настав ушко і добре слухай: це від твого майбутнього зятя.

 

— Петрусь?

 

— Петрусь! Xі! Ще що! Цей недотепа?!

 

— Але ж, дитино! Петрусь поважний хлопець, на становищі.

 

— На ста-но-ви-щі! І як тобі не сором таку абсолютну нужду називати становищем? 350 зол. у місяць це становище?

 

— Так, може, Ромко?

 

— Хто? Цей філософ з брудним ковнірцем? Цей автор сотень незреалізованих планів і повної теки недрукованих поезій? Ні, ні! Наша прекрасна доба, повна розмаху й сили, давно перейшла до порядку денного над такими типами. Твій майбутній зять — це людина… Але, пожди, ти ж не оглянула ще всього.

 

— Уважай, Стефцю, щось мокре, знищиш сервету.

 

— Лиши дурощі з серветами. Важніше те, що на серветі. Маєш уже врешті ту капусту, до якої виголошуєш дитирамби кожного обіду. А цю суконку ти оглядала? Прекрасний колір, правда? Я давно мріяла. А на св. Миколая, уяви, який у Нуся жест, маю обіцяне хутро. Чудові кримські лапки...

 

— Чекай, Стефуню. Мені аж у голові крутиться від цих твоїх здобутків.

 

— Що? Не подобається?

 

— Не те, але знаєш... Якби то сказати... Відки цей твій знайомий... Може він... гм... спекулянт?

 

— Ах, чому зараз так перебільшувати! Який спекулянт! Мій Нусьо людина з купецьким хистом...

 

— Так, дитино, але ж не може купець...

 

— Ну, направду, мамочко, ти так дивно задивляєшся на світ. І твої поняття про купецтво. Ну, скажи: чи тільки той купець, хто годинами вистоює за прилавком? Треба мати розмах, уміти кинутися за справами, мати вичуття догідливої конюнктури, не боятися риску, уміти найтися в кожній ситуації. Ні, не заперечуй, бачу, ти знов...

 

— Та я нічого, тільки...

 

— Ніяких "тільки". Тим разом мусиш признати, що твоя доня направду робить добру партію!

 

[Львівські вісті]

04.12.1941