— До сто чортів з проклятою бабою! Навіть спокійно газети не дасть прочитати! Кодиркає і кодиркає!   — О, лисий дідьку! До тебе спокійного слова сказати не можна. А колись було інакше! Щоб мене де вже вирвало від того тирана!..   — Є, є! Місце для тебе!   — Де? Зараз піду! Не думай, що згину без тебе. Ще є добрі люди на світі, притулять бідну сиротину.   — Прошу, на останній сторінці: "Потребуємо негайно старого пудля. Зголошення до адміністрації під "Товариство антифеміністів".   __________  

Гумореска     — Дайте мені два білети в першому ряді — звернувся пан Онуфрій Солонинка до театральної касієрки.   — Нема вже.   — Що значить нема? Для мене мусить бути! Я в Туманківцях все купував білети в першому ряді. Мені на грошах не залежить.   — Нічого не пораджу. Нема. Всі білети вже випродані.  

Малий фейлетон.     Пані Перепелиця забагла піти на "Циганського барона". Пан Перепелиця погодився, одначе, беручи під увагу цьогорічні великі морози, просив паню Перепелицю тепло одягнутися.       — Знаєш, душко, театр театром, але про себе треба дбати. Якщо ми досі не простудилися, то треба вважати, щоб і тепер не напитати собі лиха. Грипа під кінець зими куди гірша, як на початку.  

Малий фейлетон     Бігме, з одної платні не можу вижити. Вже третього дня місяця беру зачет, десятого позичаю у добрих людей, п'ятнадцятого продаю старі штани, а від двадцятого ходжу вже без одного гроша, вишукуючи сотні нагод і знайомих, при яких можна з'їсти, випити і покурити... Кому ж би не остогидло таке життя, бо ж останніми днями щораз менше нагод і щораз більше людей, які вганяють за тими ж нагодами, та чимраз менше знайомих, що давали б нагоду до таких нагод.  

Життєві мигунці   Застогнавши важко, як згонена коняка, осів на рейках довжезний поїзд. З відчинених дверей бухала пара, наче з-під покришки горшка фасольової юшки. І такі ж самі пахощі стелилися по розпчиханому пероні. Брудні каплі поту спливали по прижмурених віконцях і в половині своєї заплаканої дороги замерзали, укладаючи взори валенсіянських коронок.  

Мій знайомий Петро — великий політик. Я просто заздрю йому тих великанських політичних здібностей, що їх виявляє він щодня, на кожному місці, при кожній нагоді, у кожному гурті людей, серед яких знайдеться.   — Бо що ви знаєте? Думаєте, що робити політику — це те саме, що написати малий фейлетон? — говорить бувало він до мене, скільки разів маю приємність знайтися в йога товаристві.   — Нічого не думаю! — відповідаю я в таких випадках.  

Малий фейлетон   — Ви чули?   — Що таке?... що таке?   — Петро Горішний оженився.   — Що ви кажете? Такий пянюга, пройдисвіт, мантій.   — Ошукав бідну дівчину! Унещасливив на все життя.   — А вона що за одна?   — А ви не знаєте її? Марійка Шабовківна...   — Ага! Та вона така сама, як він. Дібрана пара!   — Ха-ха-ха...  

Малий фейлетон  

Малий фейлетон   — Думаєш, друже, що теми до статтей самі прийдуть до тебе? Ні!... Треба піти між людей, а не сидіти тут, в чотирьох стінах редакційної кімнати... — промовляв до моєї амбіції редакційний товариш, коли я нарікав на недостачу тем до статтей.   — Може і справді — подумав я... та не вагаючись ні хвилини, не зважаючи на морозний вітер, удягнувся в вітром підшитий плащ, який купив я ще без бецугшайну і вийшов на вулицю, кидаючи на прощання нагальному редакторові тільки два слова: в погоню за темами.  

Малий фейлетон   — Ходіт всі! Щось дістанете!   Авторитетний тон у голосі нашого возьного і два магічні слівця "щось дістанете" заповідали вийняткову подію. Ми зібрались інкорпоре в апартаментах возьного.   — То за ті три злоті, — пояснив коротко терціян, що з уряду викочував функції ад'ютанта при достойникові, що керував цілою аферою.   — Три золоті?   — Аво, жи на приділ.   — Чудово! Прекрасно! — заявив в імені всіх заступник шефа.   Потім почули ми команду: