Європа тоне в кризах ще й через те, що наші часи надзвичайно бідні на видатних політиків, лідерів і візіонерів. Серед моря посередності вивищується хіба Анґела Меркель. Та, яку українці називали «фрау Ріббентроп».    

Рівно десять років тому я потрапив за ґрати білоруської в'язниці Окрєстіна за участь в опозиційній демонстрації проти профанації президентських виборів Лукашенком. Тоді Бацька був тираном, нині з нього зняли санкції. А хіба щось змінилося?    

Після падіння комунізму стосунки між Україною й Румунією були стримано-ворожими, але російська аґресія докорінно змінила ситуацію. Настав слушний час актуалізувати свої знання про Румунію, цю, на думку експертів, «зірку, що сходить» Центрально-Східної Європи.    

Цьогоріч лютий знову виявився весняним місяцем. І ми вже знаємо, що зима настає не після осені, а будь-коли. Наприклад, у квітні, б'ючи заморозками фруктові дерева й посилюючи наш кліматичний кретинізм.    

Придивімося до розбомблених сирійських міст Хомс і Алепо — так могли виглядати Харків, Дніпро, Одеса. Відносний спокій на нашому Сході можливий не завдяки Мінським домовленостям, а через колапс Сирії та маніакальне бажання РФ бути «світовою потугою»    

​Конституційна катавасія довкола Донбасу нагадує початок вірша Марціна Свєтліцького: «У моєму домі немає проблем з алкоголем, бо я п'ю в місті».    

Свята нагадують нам, що один з найбільших двобоїв людського життя — не піддатися власній захланності. Не переїсти, не перепити, не перелюбити.     Чи не найбільшим питанням мого дитинства, поки я ще розважав над можливістю стати священиком, було: чому існують чернечі ордени, що пропаґують аскетизм, всілякі обмеження, скромність і голод, але немає жодного, в якому монахи б пишно й багато їли во славу Господа нашого, досхочу пили й вилежувалися?

У підручники історії 2015-й ввійде як рік російсько-української війни. Нащадки уявлятимуть танки, злидні, смерть. Але хіба ж ми прожили його по-воєнному?