Пересит

Свята нагадують нам, що один з найбільших двобоїв людського життя — не піддатися власній захланності. Не переїсти, не перепити, не перелюбити.

Чи не найбільшим питанням мого дитинства, поки я ще розважав над можливістю стати священиком, було: чому існують чернечі ордени, що пропаґують аскетизм, всілякі обмеження, скромність і голод, але немає жодного, в якому монахи б пишно й багато їли во славу Господа нашого, досхочу пили й вилежувалися?

Людська цивілізація як найвищу мудрість виносить принцип помірності, пов'язуючи щасливе життя з постулатом «усього в міру», прославляючи «золоту середину» і рівновіддаленість від усього. Тут ідеться про людину як таку, середньостатистичного обивателя, про мільярдні маси, що з таких ординарних атомів складаються. Якщо ж хтось хоче досягти більшого, вийти за рамці буденності, то мусить піддати себе аскезі, утримуватися від насолод, утіх, усього із префіксом пере-.

Не можна досягти особливої мудрості, наїдаючись від пуза, до тебе не навідається просвітлення, якщо ти перепиваєш (гостем буде якраз затемнення, що його чомусь називають «білою гарячкою»), зберігання цнотливості зробить твій дух сильнішим, ніж безкінечні розпусні запливи. Парадоксально, але злидні й голод сприяють творчості більше, ніж сите самовдоволення; маючи все, людина не цінує нічого, маючи дрібку, їй вона надає виняткового значення; достаток продукує ледачість і нудьгу, недостача ж породжує найважливіше в житті — пошук.

Думки про це виникають самі собою, коли на третій тиждень святкувань (бо ж у нас, на Заході, ніхто не пропустить нагоди славити нову радість і накривати стіл з 24 грудня) поволі зникають всякі бажання. Пустка. Вже не хочеться спати, зовсім не хочеться їсти, остогидли фільми й ліниве вилежування, а мозок від усього цього працює повільно, ніби його не насичували першокласними вітамінами й калоріями, а тримали на «голодному пайку». Все якраз навпаки: наші тіло й свідомість працюють гірше від м'ясно-майонезного і алкогольно-делікатесного святкового різноманіття.

Бо ж щастя насправді має примітивну природу, складається з простих радостей. Й один з найпростіших способів радості ці відчути — обмежити, стишити інші. Як сліпі починають краще чути й відчувати пучками пальців. Мало на світі таких приємних моментів, як коли вилазиш зранку з-під теплої ковдри і ногами торкаєшся холодної підлоги, коли тепло обмежується простором ліжка, а в кімнаті панує свіжість — тоді й пробудження енергійне, бадьоре, у такі перші короткі миті ранку людина відчуває, як енергія поколює ступні й підіймається вгору, насичуючи тіло, розганяючи життя. Смачно не тоді, коли стіл накритий десятком страв, а коли не їси день–два, думаєш про їжу, ловиш її запахи — і тоді шматок чорного хліба зі шкварками смачніший за багет з ікрою. Справді бажаною й дієвою є лише перша чарка алкоголю, коли рідина обпікає смакові рецептори, аромат лоскоче ніздрі, а від трунку всередині розливається благодатне тепло.

Зводячи до мінімуму, ощадливо споживаючи, помірно живучи, ми відчуваємо й пізнаємо більше. Мабуть, саме цим знанням керувалися ченці, усвідомлюючи, що відмова від мирського світу стимулює всесвіт духовний. Можливо, якщо вищий Задум існує, свята він вигадав саме для того, щоб ми знову відкривали для себе просту істину геніальності аскетизму? Ага, аякже. Дурень думкою багатіє.