Але навіщо нам слова? Коли виразна візуалізація спектаклю максимально достовірно відкриває  сенси та коди, заховані у найменшому жесті акторів, у прихованому змісті, рації  спільної життєвої комедії, котра аж ніяк  не закінчується із фінальним акордом вистави на сцені.

Глядач перебуває у безкінечному live, напружуючи слух та зір, стежачи за рухами та мовою акторів. Ти наче увесь час намагаєшся вловити сенс твору Керрола, але як тільки, здається, схоплюєш – одразу втрачаєш. І так до безкінечності.

Наприкінці грудня шульцівське місто на Галичині перетворилось на майданчик музики вільних та незалежних. Музики без кордонів і шаблонів, котра стирає між публікою будь-які уявні мури.

Республіка празників закінчується, коли більше нема до кого поїхати на Різдво, щоб у постійній біганині помовчати і повернутись до себе

Якби можна було уявити це місто на звук, то воно б звучало шумом індійського сітару, човганням людських ніг, схриплими голосами людей і тихими молитвами. Весь цей музичний меланж мав би доповнювати химерний оркестр – каркання чорних ворон та гучні удари клавіш роялю.      

Чи існує театр за межами театру? Де його тонка площина, кордон, що розмежовує глядача та актора?

Я ніколи не знаю, що такого влучного відповісти, коли мене запитують: «Ну і коли ти нарешті виїдеш звідси?».

Цьогорічна тема фестивалю «Контексти» – «Чуже тіло». Митці намагались відповісти на запитання, чим є мистецтво в суспільстві:  чужорідним тілом чи невід’ємним елементом?

Такий спосіб життя часом є свідомим вибором людини, яка живе так, як собі хоче. Втім більшість – це все ж ті, кому дорога у соціум закрита, бо в своєму житті припустилися помилок

Можливо, реконструкції хоральної синагоги в Дрогобичі знаменуватиме початок нового відліку життя галицького єврейства