Цікаво, що ще повинен втнути Кремль, аби західні політики нарешті цілковито усвідомили загрозу, яка від нього виходить? Щоправда, потроху справа розуміння зрушує з мертвої точки, про що свідчать заяви британської прем’єрки, іспанських правоохоронців чи американського розвідувального співтовариства. Але чомусь симетричних ходів у відповідь – поки що катма.    

Попри масові демонстрації протесту, професійні страйки, голодування й навіть самоспалення урядова партія «Право і cправедливість» не втрачає популярності. Навіть навпаки, нині її рейтинґи високі як ніколи. Ще суттєвіший поступ популярності демонструє президент Анджей Дуда.    

Проблема з курдським суверенітетом – ще складніша за каталонську. Оскільки евентуальна держава може постати у найгарячішій нині точці на планеті, ще більше заплутуючи й без того складний близькосхідний вузол.    

Чи дійсно Росія готова виводити свої війська з Донбасу? Таке питання почало мусуватися в ЗМІ після мінської зустрічі Волкер–Сурков. Серйозною підставою для таких тверджень можна вважати вплив західних санкцій на Росію, який стає чимраз болючішим.    

Політикум і медіа-спільнота передвиборчої Німеччини несподівано отримали нову тему для обговорення. Її надав голова Вільної демократичної партії (ВДП) Крістіан Лінднер (Christian Lindner) своїм висловлюванням про необхідність примирення з Москвою й евентуальним заплющенням очей на анексію Криму.                                                                   Крістіан Лінднер  

Газотурбінний скандал із концерном Siemens, з одного боку, не може не засмучувати, адже вкотре засвічує недієвість антиросійських санкцій. З іншого боку, гамір довкола зіменівських турбін у Криму змусить і німецький уряд, і уряди інших країн-членів ЄУ ретельніше пильнувати за тим, чи місцеві бізнесмени дотримуються санкційних приписів.                                                                    Путін і Кезер  

​   Ой не така вже й Велика та Британія, річка Темза не та... Змаліла якось брекзитована бідна, змаліла геть чисто вона.  

Минулого тижня Сенат США підтримав посилення санкцій проти Росії. Це можна вважати однією з найвизначніших перемог українського лобі в Сполучених Штатах. Після того, як закон про санкції підпише президент США, Росії буде ой як не солодко. Хоча болісного удару зазнають і ті європейці, котрі все ще ставлять на енергетичну співпрацю з Кремлем.    

Наприкінці минулого тижня світ пережив досі небувалу кібератаку. За приблизними підрахунками, офірами комп’ютерного вірусу стали близько 200 тисяч юридичних і фізичних осіб у 150-ти країнах світу. То хто ж той зловмисник? Чи часом не Кремль?    

«Перша перемога Навального», «Навальний знову кидає виклик Путіну», «Непохитний Навальний» тощо – заголовками такого кшталту рясніли газети європейських країн. У статтях відчувалася надія: Росія демократизується, громадянське суспільство набирає сили. Відчувалася й стурбованість: акцію брутально розігнано, сотні учасників затримано. Але чи були реальні підстави сподіватися або турбуватися?