В історії кожної країни є героїчні сторінки, про які згадують нащадки, про які пишуть письменники, на яких виховують молоді покоління. Є такі епізоди й в українській історії. Один із них стався 95 років тому під час Другого зимового походу армії УНР у селі Базар (нині Житомирщина), де червоноармійці Григорія Котовського розстріляли 359 українських вояків. У радянських публікаціях на цих подіях лежало табу, але завдяки емігрантській літературі, яка зберегла спогади учасників того походу, пам'ять про загиблих патріотів живе.    

  Станиславів 110 років тому очима газети Kurier Stanisławowski.         Продовження серіалу. Попередня серія – «Селянський посол Гурик і користь пальмової олії».      

  Обкладинка 1-го числа журналу «Дажбог»     У середині листопада 1932 року у Львові сталася подія, до якої невтомний пластун, літературознавець і громадський діяч Євген-Юлій Пеленський йшов упродовж кількох років – світ побачило перше число літературно-мистецького місячника «Дажбог».  

  Микола Міхновський. Суспільно-політичні твори. – Київ: Смолоскип, 2015. – 464 с.  

Мій дід Олекса Михайла Ілляшового за Австро-Угорщини межував городом із церковною фарою. Я запам’ятав той камінний парохіальний будинок уже з радянськими агітаційними лозунгами, оскільки там містився шкільний гуртожиток для дітей з віддалених гірських присілків. Там не було якихось фундаментальних огорож. Зате стояли мурована пивниця зі замшілим склепінням і колодязь-журавель.   Місце плебанії-фари з XVIII століття. Хата-пустка.  

  Історія національно-свідомої, але забутої сім’ї, зв’язаної родинними нитками з Блаженнішим Любомиром Гузарем.   Закінчення. Попередня частина – "Ольга, Дарія та Ростислав: Париж, тюрма й забуття".     Частина III. Любомир: буковинець у Парижі        

  Станиславів 110 років тому очима газети Kurier Stanisławowski.       Продовження серіалу. Попередня серія – “У магістраті радились, у горах крали ліс“.    

  Спогади Василя Дзіковського про о. Миколу Кишакевича та своє перебування у Бортятині.   Брати Кишакевичі з сестрою Софією (очевидно, що сидить Йосип, він найстарший і до того ж блискучий музикант; який з інших трьох о. Микола, можна лише здогадуватись).   

  40 років тому, 9 листопада 1976 року, Микола Руденко та генерал Петро Григоренко на прес-конференції, яка відбулася у Москві, на квартирі Олександра Ґінзбурґа оголосили про створення Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінкських угод (скорочено Українська Гельсінська Група – УГГ). Цю прес-конференцію організували в столиці СРСР, бо в Києві на той час не було акредитованих іноземних журналістів.  

  ​   ”Вся творчість Михайла Дмитренка виходить із глибокої віри в українську культуру, ... його творчість... вже давно стала вартісною гордістю непроминаючої мистецької культури нашого Народу...”   Петро Мегик  "Визвольний Шлях”, 1983     Михайло Сергійович Дмитренко (1908-1997) – видатний майстер станкового та монументального живопису.