Поміщаючи понизше дуже цікаве письмо ч. Павла Думки, мусимо завважати ось що. Перше. Що "Народ" для загалу наших сільских людей за мало зрозумілий і за мало тикає йіх безпосередних справ — се правда. На се звертали нашу увагу від самого початку і се й ми самі чули, та годі було зовсім махнути рукою на нашу інтелігенцію, серед котроі власне від 1889 р. великий рух, але й велика замішанина в думках, велика ростіч в усяких починках. А що без інтелігенціі нарід не встані двигнутися, то ми й мусіли звернути на неі велику увагу і проорувати йій стежку до простонародя, словом, ми мусіли підготовляти інтелігенцію до народноі служби. Через те мусіло в "Народі" вийти богато критики, богато суперечки про справи, котрі наших селян безпосередно не обходять, а за сим безпосередні практичні селянскі справи не зайняли в "Народі" такого видного місця, як ми бажали. Мимохіть і писали ми в "Народі" за мало понятно для загалу наших селян. Зрештою, переконуємося, що таки годі видавати газету, рівно зрозумілу і рівно цікаву, і для висше вчених, і для мало вчених, або й зовсім темних. Сю справу і ми взяли сими днями під обраду, і постановили розвивати єі радикально, т. є. видавати, від нового року, ще одну осібну газету для наших сільских людей, газету, котра буде йти в той самий бік, що "Народ", тілько що буде тикати безпосередні, практичні справи наших робітних людей. "Народ" буде, як досі, критикувати стан нашоі суспільности, прояснювати нашій інтелігенціі стан нашого простонародя, вказувати на поступ серед інших народів, виробляти думки про новий лад, який треба у нас заводити — словом, "Народ" буде, так сказати, учительскою семінарією, а нова газета народною школою. При тім-же, від нового року "Народ" буде й органом Украйінців у Росії. Розумієся, що обі газети будуть доповнитися і що інтелігентні члени нашоі партії, по містах і селах, обовязані будуть пренумерувати обі газети, і обом помагати. Так само й більше вчені робітні люде по селах найдуть і в "Народі" не одно цікаве й потрібне для них.
Що до другого — що до "господарів" та наймитів, то тут ч. Думка, сам від себе, рушив справу дуже важну, над котрою, по поводу нашої програми, дуже побиваються і інтелігентні члени нашоі партіі, Русини та Украйінці, і ще більше, ті прихильники фабричних робітників, котрих наш виступ дуже обійшов. Отже власне сі остатні закинули нам, що ми, в нашій програмі, обстали тілько за господарями, а зовсім не за наймитами, на котрих, по йіх думці, і у нас мусить покладатися соціалістична справа. Противно, вже зі слів ч. Думки виходить, що наші "господарі" будуть думати, що ми обстаємо тілько за наймитами і з них хочемо творити нашу партію. Як бачите, противурічє велике. Фабричні соціалісти нігде досі не бачили, в соціалістичних програмах, мужика, і йім чудно, що ми йіх втягнули в свою програму. Вони кажуть, що перше всі господарі мусять зійти на наймитів, і аж потім пристануть до спільної господарки; а ми, напротів хочемо наших господарів переконати, що не треба чекати, аж ніхто з них не буде мати землі, а треба вже тепер гуртуватися хоть тими грунтами; що мають, та спасатися так від неминучої загибелі. Наші господарі, загалом нужденнійше стоять від великоміских робітників, навіть наших; йіх зарібки не можна навіть рівнати з собою; вони по найбільшій части не мають наймитів, коли тимчасом велика частина великоміских робітників не обходиться без слуг. Отже власне за такими господарями ми мусимо стояти, мусимо йіх боронити від усякого здирства та вказувати йіи дорогу, по котрій можуть дійти до чим раз більшого добробиту і чим раз більшої просвіти. Такі наші господарі не мають найменшої причини відтягатися від усяких сільских наймитів, що працюють на чужім; противно, вони повинні дружитися і спільно добиватися ліпшої долі бо-ж переважна більшість наших "господарів" і самі, працюють яко наймити на панскім і т. і. Інша річ ті богатирі, по наших селах, що обробляються тілько наймитами та наймичками. Тут ми безоглядно стояли і будемо стояти на боці наймитів та наймичок, котрих будемо організувати і всяко боронити. Отже, фабричні соціалісти, виступаючи протів того, що ми хочемо помагати господарям, доказують, що не знають етапу наших господарів; господарі-ж, котрі не прихильні наймитам, не розуміють, що йіх нині-завтра жде така сама доля і що, значить, треба про се передом думати і забезпечитися. А єдина до того беспека — в спільности робітних людей, в спільній, громадскій господарці. Громади вже тепер повинні набувати від дворів та від камери грунти і напр. віддавати йіх в аренду тим людім, що мало мають, або й зовсім не мають грунту, тілько під умовою, що не будуть ділитися грунтом, а спільно господарити. До того будуть помалу приставати й ті господарі, що мало мають грунту, та не можуть ані вижити з него, ані єго оборонити від ліцитаціі. Таким чином зможе помалу дійти до того, що наші громади матимуть увесь грунт у своій стороні, а маючи єго спільно, ніколи не допустять до того, щоби він як-небудь вимкнувся йім із рук, бо громада великий чоловік.
Коли вже про се бесіда, то згадаємо, при нагоді, й про статю о. Осафата Кобринского п. з. Безземельний, пролетаріат в Галичині:, що поміщена в 254 ч. "Червоной Руси", на самім переді. Ся статя писана під безпосереднім вражінєм нашоі програми (о. Кобринский є парохом села Мишина під Коломиєю, де наш рух тепер найсильнійший), і взиває наших послів у раді державній та в соймі, щоби сею справою занялися, а іменно, щоби держава і край помогали селянам покупувати, на осібну власність, грунти панскі, камеральні та фундаційні. Автор малює теперішну плоху господарку на тих великих грунтах, впевняє, що наші дрібні господарі господарили би ліпше, і на доказ того, що наш нарід був би за тим, наводить громади, що набули або хотять набути від камери землю. Для нас статя о. Кобринского цікава ще й тим, що тут у-перве в "Червоній Руси" згадуєся поважно про нашу партію. Ось слова о. Кобринского (в перекладі з руского воляпіку): "Спати (іншим Русинам) не пора; так названі радикали прочухались і вони будуть знати, що для народу доконче потрібно, вони покинуть деякі "мріі" і будуть дбати про те, що для народу доконечне потрібно, а то найперше про наділи землі. Може деякі радикали будуть уже тепер кандидувати на послів до ради державноі, та чи удержаться, чи ні, не знати. Однако, що за 6 літ пильної праці вони ввійдуть до ради державноі та випхуть наших клерикалів, то пророчу йій на-серіо. Extrema se tangunt (крайности стикаються)". Не знаємо, чи то з вини самого о. Кобринского, чи з вини редакціі "Червоной Руси", сей відзив чесного автора вийшов досить неясний, бо не знаємо докладно, що він має, в нашій програмі, за мріі, а з чим годиться, і через те ми дуже були би вдячні ч. авторови, якби докладно розібрав нашу програму. Поки що нам ясно хиба тілько те, що о. Кобринский є не за спільною, громадскою власностію ґрунтовою та за спільною на ній працею, — чого хочемо ми, — а за розкавалкованєм, на осібну власність і працю, навіть тих грунтів, котрі би громади набували від неробітних людей. Отже нам було би дуже цікаво знати, що перехилило о. Кобринского на бік індівідуальноі ґрунтової господарки тай власности, бо ми й досі тямимо єго дуже цінні статі в коломийскій "Русской Радѣ" (а половини 70-тих років), статі, в котрих о. Кобринский розвивав широкі пляни комуністичної громадскоі господарки. Тоді ті статі не звернули на себе уваґи, але тепер, коли вже і серед нашої інтелігенціі, і серед народу, досить сильно зросло почутє до спілки, — варто ті статі на-ново добути та обсудити. Ми рішучо противні тому, щоби набуту від неробітннх людей громадами землю, ковальцювати, бо се людей від нужди не вратує: за кілька, або за кільканацять літ тоті дрібні кавалочки знов поліцитують, і наші люде остануть без землі. Тепер усяка господарка, на цілім свічі, іде до того, що збиває вкупу матеріял до праці — ремісничої чи рільничої. І се й слушно, бо тілько так можна піднести видатність усякої праці; біда тілько в тім, що се від давна розуміють надто добре тілько неробітні люде, фабриканти та всякі дідичі, а не скрізь розуміють робітні люде, особливо ті, що працюють коло хліба. Розгону людского витвору до скуплюваня всего сирого матеріялу і праці, наші робітні люде ніяк не здержать і, коли не зрозуміють того, що йім конче треба хапатися того самого, т. є. гуртованя праці та матеріялу до неі — грунтів, то названа витвірча машина похапає йіх по одному усіх і поробить наймитами скорше, ніж гадають. В наймитстві, та ще такім малоплатнім, як наше хліборобске наймитство, нидіють скоро сили і розум, котрих усе таки більше може бути у тих, що працюють на свойім. При йіх спільности, і одного й другого, було би далеко більше; з тої школи спільного грунтового посіданя і спільноі господарки, виходили би чим раз здоровійші та розумнійші поколіня, котрі би мало по малу помогли впорядкувати громадску господарку в цілім краю. Ось чому ми звертаємося, з такими думками, не тілько до наших наймитів, а й до господарів. Загал інтелігентних Русинів усіх партій, не має найменшоі причини, робити тут інакше, як ми, не бути за соціялізацією праці й матеріялу до неі бо-ж інтелігенція руска також без своєї землі. Таке усуспільненє прямо повинні проповідувати і приватні Русини усяких партій і верстов, як д. Думка та о. Кобринський, і ще більше рускі товариства, особливо ті, що мають займатися такими справами, як москальофільске Общество покупки земель. Протів засади спільности земляної та праці, котре би се товариство приймило, не бувби ніхто власне в Росіі, — де деяким людям залежить на сім товаристві, — бо в Росії така спільність нічого дивного, навіть для уряду. Справді, уже в чім, як у чім, а в справах господарских повинні згодитися з радикалами і народовці, і москальофіли, і навіть католики-Русини. В названій статі, о. Кобринский перший взиває наше духовенство, щоби занялося доконечно соціяльною справою. Нехайже-ж її священники, що бажають народови добра, справді про се подумають і стануть тут також на грунті спільности.
______
Правда, Народ не єдну річ вивів закулісову, котроі ми, сліпці, перше не добачали; порушив устрій читалень, котрий, дай Боже, щоб ввійшов в житє; не лижеся ні з попами, ні з дяками, за що дістав анафтему, але й може мені дещо признаєте правди.
Перше, що Ваша часопись за мало порушує справ нашого сельского житя, щоби і менше мислячих більше займала, а при тім Вашу щирість до єго розвитку більше пізнавали, а розбори критичні та науковї хоть мають велику свою вартість, но ми, вибачте, ще на тім дурні, отже булоби добре, дещо трохи більше справам простонародя посвятити, будь про читальні, будь про обставини громадскі, як се по трохи було; при тім і такі повісти і повістки розцікавляючі, щоби міг своі заціпенілі нерви нераз трохи якось розрухати. А при тім нарід, обзнакомившися з Вашим ходом ліпше і, видячи, що Ви не словами, но і чинами доводите і ним не потураєте (не гордуєте. Ред.), — буде видів програму живу, котру потрафить добре зрозуміти, котроі му жадна куренда не відстрашить. Ви самі сказали, що Ваша праця повинна йти знизу, себ то від простонародя, отже і для того кладу, щоби Ваша часопись більше уваги на те звертала.
Люде гнуться, як ті лози, куди вітер віє, так і ми, темні. Заговорить хто яке приклонне слівце та вдарить в тую зболілу струну народного і людского чутя, то стаєся в очах півбогом-пророком, що має рай на землі засадити, — но, сли зачне брати поза межу та не в тую струну грати, то опускають люде такого пророка і зариваються знов в своі нори, доки який новий не появиться, щоби сю струну порушити, як у нас сталося з деякими путеводителями. Бо орган живий потрафить живоі роздобути. Так і нині дивимось за тим Мойсеєм, щоби добув живоі струі; щоби став чинником нашого заматерівшого житя; щоби розбудив межи нами могучий культ божества просвіти і зрівнав нас з другими людьми.
Отже Ви, світлі героі, стаючи на нове поле слави, стаючи на грунт нашого національного і культурного розвитку, стаючи до поправи волі-долі нещасного люду, єсли вас не лякає ні повінь бурлива, ні човно дрантиве, і свому роду хоче.
[Народ]
01.12.1890