Свято 1-ого мая.

 

Ceгo року робітницке свято 1-ого мая святковано в цівілізованих державах загальнійше: взяло в нім участь у більше державах і далеко більше робітників, чим попередними двома роками, — звісно, головно через те, що ceгo року 1 мая припало в неділю. Особливо гарно воно вийшло на мітінгах в Англіі, Сполучених Державах північ ноі Америки, в Німеччині та Франціі. Треба ще й те сказати, що сим разом робітницке свято випало скрізь зовсім супокійно, окрім Росіі, де в польскім Фабричнім місті Лодзі, дійшло навіть до кервавоі стички між святкуючими робітниками і війском.

 

В Австріі свято 1 мая випало вже слабше, хоть ліпше чим попередними роками. Найкрасше воно вийшло, звісно, в Відні, де того дня відбулось двацять кілька робітницких віч. На Угорщині і по провінціях вийшло вже далеко слабше, бо тут більше всяких перепон. На Угорщині найбільшу частину віч заборонено. Так само заборонено віче на Буковині, в Чернівцях, хоть воно було зовсім легально устроєне і з тою самою програмою, що відбувшіся віча в Галичині. В Чернівцях навіть, з поводу устроєня того віча, арештовано Анну Павлик. Виходило би, що Буковина єдиний край, Чернівці єдине місце в цівілізованім світі, де за таке арештують. Тількож-ж на А. Павлик звернено увагу по давнійшому доносу звісних наших патентованих приятелів у Косові, що підпирають своє становиско і свою політичну карієру такими штуками, як виведена на світ божий послом Окуневским жандармска історія в косівскім в повіті, що врешті таки сумно скінчилася в самім косівскім суді. В самих Чернівцях донос упав на підходящу суспільність: морально зіпсовану, тупу на все людске й поступове і дбалу за своє упривіліоване становиско. Не диво, що в тій суспільности також найшлися донощики, і то навіть з польских "патріотів", та ще й таких, що вважають себе образованими людьми. Так поступила іменно редакція "Gazety Polskiej". Зрештою ще красше пописалися "Bukiwinaer Nachrichten", котрі вдарили на ґвалт, чуючи близьку революцію. По словам сеі газети, буковинске правительство, з боязни, щоби робітники не пімстилися за арештованє А. Павлик, так енергічно налагодилося до діла, що "всяку революцію задавлено би в 3 мінути". Дуже характерно.

 

В Галичині заборонено робітницкі віча в Коломиі і Стрию. За те сим разом такі віча відбулися вперше: в Станіславові і Перемишлі, де було по кілька сот людей, і в Кракові, де було до 5000 робітників і де воно випало найкрасше на всю Галичину.

 

За те у Львові віче вийшло менше, чим попередними роками. В загалі й не знати було в ширших кругах публіки того заінтересованя, що перший раз, 1890 р. Ринок Львова був під той час порожнісінький, на вічу в ратуші було далеко менше робітників, чим попередними роками, тай частина тих, що були, раз-у-раз виходили. А жаль, бо сим разом реферати й промови були загалом далеко ліпші, чим попередними роками (на порядку дневнім стояли тілько три справи: загальне голосованє, свобода печати і 8-годинна праця). Найживійше і найпонятнійше для маси промовляли робітники: Попель, Допляталь (пекар) і Еліясевич. Може найліпше був оброблений реферат д. Гната Дашинского (до першоі точки), та не зовсім популярний. До того-ж разили ненатуральні манєри бесідника, і такі неточности, як те, що львівского посла Леваковского вибрали власне робітники (що мають мінімальне число голосів) — що недавно в Станіславові-Тисьмениці вибраний судія Гофмокль, дякуючи-ді тілько тому, що поставив поступову програму симпатичну й соціалістам (були перед ним такі, що таку програму ставили далеко ширше, і не були вибрані) — що за загальним голосованєм щиро агітуємо тілько "ми" (коли тимчасом напр. і ми, радикали, агітуємо за ним між селянами, при всякій нагоді). Нарешті чудно було від такого логічного чоловіка, як д. Дашинский, почути ось яку Фразу про 1 і 3 мая, сказану одним духом: торік мовляв, rzucono nаm pod nogi 3 maja, та ми не далися, а громадно виступили в поході 3 мая і сим показали свою силу!... Ну, та се дрібниця супротів цілого робітницкого свята у Львові, котре тим красше презентувалося на народній забаві після обіду.

 

Стосунково слаба вдача львівского віча зробила на богато людей, що інтересуються робітницким рухом, таке вражінє, що на рік треба буде видумати щось іншого, такого, що могло би більше заінтересувати масу. Нам бачиться, що се можна зробити тілько, коли на порядок дневний поставити найбільше пекучі краєві справи. Так може й стратить трохи стичність з робітниками цілого світа, хоть тепер виходить, що такою всесвітною звязею може бути тілько 8-годинна праця, бо вже й загальне голосованє і інші політичні свободи тратять свою силу звязуючу наших робітників з чужими, чим більше на захід, де ті свободи вже давно виборені і не можуть так інтересувати місцевих робітників. Головно-ж у нас слід би завести на маєвих вічах осібні реферати з оглядом праці за цілий рік — позитивні здобутки і критику обставин побічних, і серед самих робітників — чого сим разом зовсім не було. Нарешті для таких віч треба спеціальних бесідників з рефератами, обробленими основно, популярно, але короткими, майже ляпідарними. За взір можуть служити бесідники на англійских мітінгах. В такім разі, побіч справ, спільних усім робітникам на світі, можна буде поставити навіть більше краєвих справ, не знудивши слухачів. Звісно, треба вибрати найбільше таких краєвих справ, що рівно інтересують найширші верстви в краю — міскі й сільскі. В такім разі можна буде на той день стягнути в міста й околичних сільских робучих людей, тай серед сих остатних устроювати такіж віча по селах. Бодай ми певні, що на другий рік селяне, захоплені нашим радикальним рухом, будуть святкувати 1 мая, бо й сего року вони тим святом уже більше зацікавилися.

 

[Народ]

15.05.1892