Благословен хай буде розумний наш князь, Данило Галицький, який прирікаючи тобі назву, разназавжди зв'язав тебе з українським народом і землею, на якій ти виріс.

Що то значить радянська влада, влада народу! Вже з перших днів визволення Північної Буковини життя письменниці О.Кобилянської повернулося в ясний, сонячний бік.  

Слава спочатку вживала методу заперечування. Коли вони всі (за винятком мами) хвилювалися і підскакували, вона, схрестивши руки на спині, випростовано оперлась до шафи і в цій оборонній поставі відбивала всі напади.   Неправда. Ніколи не зустрічається з Маркевичем. Неправда. Ніколи не "волочиться" з ним поза містом. Неправда. Ніхто не міг бачити її з ним у гайку над Прутом. Всі чутки, це нахабна брехня. Чого ще хочуть від неї? Чого злетіли на її голову, як гайвороння?  

(Гумореска).   Др. Юрій Залізний серіозно призадумався: чи не підводить його часом таки рідна сестра?   Сестра-сестрою, а рід все ж таки жіночий.   Коли перед сьоми роками, інколи в приступах сентименту, брав сестрінка Ігорчика на руки й остента­ційно саджав його собі на акуратно вигладжені штани, сестра всміхалася поблажливо й ніби то сварила: — Час би вже тобі було такі власні мати, стариґане... Ще рік, ще два й не то мої діти, але ціла „Бесіда“ буде тебе прозивати „вуйком Юрком“...  

  По шлюбі взяв тесть зятя попід руку і ска­зав не як мужчина до мужчини (як це звичайно водиться), але як батько до сина:  

  Мені соромно за мою память: мені тоді ле­дви пятнадцять було. Мені казали, що можливо ви будете з моєю старшою сестрою женитися, то­му я повинна до вас чемна бути.  

  Не пішов відразу нагору. Адже був тут, як дома. Як свій. Сів на лавку під каштанами. Хотів повязати думки в один вузол, але вони раз у раз вихоплюва­лись зпід контролі мозку й розбігалися на ліво й пра­во: тінь каштана на мурі, як велитель без рук. Хтось голубів сполошив і вони фуркнули йому саме понад головою. Вся увага пристала до голубів.  

  Післанець, що приніс телєґраму застав Уляну у молочарні, як наглядала над розподілом ранішнього молока. Побачивши несподівано у дверях умундурованого почтового післанця, Уляна злякалася не на жарти. Телєґрама на селі означає те саме, що смерть, в найкращому випадку важку хоробу когось із родини. Шість пар рук кинуло роботу, шість пар цікавих очей звернулося з трівожним питанням до Уляни: чи не приключилося чого, крий Боже, злого панові в дорозі?  

  Щойно по тижневі починає Марта зда­вати собі справу з того, що сталося.   До цеї пори, приголомшена першою вісткою, нічого не розуміла. Тягар нещастя, що спав на неї так нагло, вбив за одним махом всяку розсуднішу думку в її голові. Навіть не плакала.   Щойно тепер усвідомила собі, що це тому така важка голова, тому так дуже ті­сно в грудях від кількох днів, що Осип не живе.  

  Пані Марія вертає з города. В одній руці під­касана спідниця, в другій набряскла пруньками га­лузка вишні. Зраня крапав дощик і сонце не встигло ще спити роси.   Фіртка від вулиці сьогодні знову стояла отвором. Ірка, ніхто інший тільки Ірка, знайшла собі дорогу через сад. Так начеб не було брами. Гнала десь собою, як божевільна, бо аж, галуззя з вишень поломила. Не­розумний дітвак.