Відень, у березні 1941.  

(Виїмок з моїх споминів).   При Альзерштрассе, чи в котрійсь із бічних вуличок від неї, мав якийсь галицький купчик маленьку крамничку типу "шварц, мідел, повідел і ружних делікатесуф".   При тій маленькій крамничці була ще менша сніданкова кімнатка, де ви дістали нашу галицьку ковбасу з чісником, окоцімське пиво й бережанську, знамениту житнівку. Яким чином отсе добро передіставалося 1915 р. з краю до Відня, це вже було тайною купчика, власника крамнички.  

(Декілька думок з приводу викладу д-ра Луки Мишуги у Відні).   Цю статтю містимо зі значними опізненнями через напад іншого актуального материялу. — Ред.   Відень, кінець вересня 1938.  

    Все, що мав у життю, Він віддав Для одної ідеї: І горів і яснїв і страждав І трудив ся для неї.       Цїле Його мученицьке життє се безупинна праця, щоб "з низин тих мрачних і лячних" підвести маси поневоленого українського народу   Там, де сам став, до світлих висот І свободи і чести.  

І.   Нїщо не нагадувало, що отсе Різдво зближаєть ся. Зеленїли травники на площах, розпускались листочки бозу по парках. Нїмцї з китицями весняних квіток продавали баськами вкриту вербу, що нагадувала більше Великдень як різдвяні днї. А однакож з кождим днем, що зближував нас до свята народженя Спасителя, чим раз більше туга огортала душу тих, що вигнані бурею з рідної землї опинились аж тут, на березї синього Дунаю.  

  Засїданє ЗУР. — Українське письмо і війскові власти. — Справа зміни калєндаря. — По візваню священиків москофілів.     В середу дня 1. с. м. відбуло ся тут засїданє Загальної Української Ради. На порядку нарад стояли чергові справи української полїтики. З огляду на вагу справ, які мають рішити ся, відложено по довшій дискусії дальші наради до найблизшої середи.  

Від половини грудня м. р. отворена в Відни вистава усїх таборів збігцїв в Австрії (Ausstellung der stätlichen Flüchtingsfürsörge 1914—15). Виставу уладило мінїстерство внутрішних справ, а містить ся вона в даром на сю цїль відступленім домі кн. Лїхтенштайна (І. Bognergasse 4). Кождий табор має свій віддїл. Межи таборами одно з найпочетнїйших місць, а може таки найпочеснійше що до інтересности і богацтва виставлених предметів, займає табор українських збігцїв у Ґміндї.  

На розї вулиць Seizergasse і Bognergаsse видніє напис "Ausstellung des Ministeriums des Innern—Flüchtingsfürsorge", яка стягає богато цїкавої публики. Много з них переходить салї скорим кроком, погляне на знимки і розложені вироби байдужим оком та вертає до своїх занять, — вдоволені, що звидїли виставу, хоч навіть самі собі не здають справи з того, що там видїли та пощо ся вистава.  

Дня 14 грудня 1915 р. відкрито в Віднї виставу, що має подати наглядно образ і вислїд дїяльности правительства в справі опіки над воєнними виселенцями та втїкачами, яких незавидна доля вигнала з країв, наражених на напади ворожих військ.  

Далеко від рідного краю виросла нова могила. В ночи з 15. на 16. липня с. р. помер у Відни на розрив серця один з сенїорів української громади, який на своїх очах бачив історию нашого розвою в Галичинї, почавши від романтичних часів козакофільства 60-их років м. ст. — від слабеньких початків культурно-лїтературної орґанїзациї аж до величавої, як на наші сили і відносини нашого сучасного, модерного житя. Зійшов зі сьвіта той зі старої українофільської громади, котрий ще молодим студентом в половинї 60-тих р. р. м. ст.