330 років тому, 12 вересня 1683 року під Віднем сталася одна з вирішальних битв в історії Європи. Об’єднані війська Габсбурґів і Речі Посполитої розгромили стотисячну турецьку армію. Відтоді Османська імперія змушена була припинити свою експансію у Європі й почала поволі відступати з давніше завойованих земель.
Протягом 1672–1675 років туркам вдалося зайняти Поділля та здійснити кілька походів до Галичини. У той сам час у Словаччині та північно-східній Угорщині князь Імре Текелі виступив проти влади австрійських Габсбурґів і створив власну державу зі столицею в Кошицях. 1683 року Текелі визнав залежність від османського султана.
Султан Мехмед IV вирішив підтримати свого нового союзника, завоювати всю Угорщину та здобути столицю Габсбурґів. До 100-тисячної османської армади під проводом великого візира Кара Мустафи (Чорного Мустафи), окрім турків, входили також угорські куруци, кримські татари, війська Молдови, Волощини й окремі загони козаків.
16 липня 1683 року османи взяли в облогу Відень. Основні сили війська Габсбурґів під проводом князя Карла Лотаринзького відійшли від столиці на лівий берег Дунаю. Більш, як двомісячною обороною міста керував генерал Ернст Штаргемберґ. На початку оборони віденська залога мала 11 тисяч вояків і 5 тисяч міської сторожі. Але в ході облоги, гарматних обстрілів, штурмів і вилазок сили оборонців маліли, а мешканці потерпали від голоду та хвороб.
Цісар Священної Римської імперії Леопольд І завбачливо полишив столицю і звернувся по допомогу до європейських монархів. Ще 1 квітня 1683 року він уклав із польським королем Яном III Собєським військовий союз проти Османської імперії. Згідно з ним, у разі небезпеки для якої-небудь із столиць союзників (Відня або Кракова) друга сторона мала прийти з допомогою. 29 липня, не дочекавшись підходу литовських полків, Собєський поспішно вирушив із Кракова на допомогу союзникам з 27 тисячами коронних військ. Фінансували цей похід цісар і Римський Папа Іннокентій ХІ.
Народжений в Олеському замку польський король Ян ІІІ Собєський (1629–1696) велику частину свого життя провів у Галичині, де його улюбленими резиденціями були Яворів, Золочів, Олесько, Жовква і нинішня кам’яниця №6 на львівському Ринку. Нераз доводилося Собєському воювати проти турків і татарів. Ще 1654 року, перебуваючи інкоґніто в складі польського посольства у Стамбулі, він вивчив турецьку мову та розвідав особливості османського війська.
У жовтні 1667 року Ян Собєський завдав під Підгайцями поразки татарам і козакам Петра Дорошенка. Восени 1672-го великий коронний гетьман розгромив в степах татарську орду, звільнивши 44 тисяч ясиру, взятого в Галичині та на Поділлі. А 11 листопада 1673 року Собєський побив турків під Хотином.
21 травня 1674 року Яна Собєського обрали королем після смерті його попередника Михайла Корибута Вишнівецького. Наступного року він розгромив орду на Лисиницьких полях під Львовом. У 1676 році військо Речі Посполитої відбило черговий османський напад біля Журавна, після чого турки вже не наважувалися наступати на Червону Русь.
Отже, 3 вересня 1683 року польські війська з'єдналися на лівому березі Дунаю з загонами Карла Лотаринзького, і король Ян ІІІ Собєський прийняв на себе команду над об'єднаним 67-тисячним військом. 6-8 вересня союзники форсували Дунай, після чого війська князя Лотаринзького почали бойові дії проти турків на лівому фланзі вздовж правого берега Дунаю, щоб відтягнути на себе значні сили супротивників. Натомість військо Яна ІІІ Собєського через пагорби Віденського лісу вийшло на правий фланг.
Головна битва почалася вранці 12 вересня потужним гарматним обстрілом. Полки Карла Лотаринзького атакували турків на лівому фланзі, але не змогли здобути їхніх шанців. Вже о 18 годині з Віденського лісу в тил туркам і на османський табір несподівано вдарила польська кіннота. Польські крилаті гусари, панцирна та легка кіннота числом до 20 тисяч бравурною атакою змела після короткочасного опору турецькі війська.
Османський табір з величезною кількістю зброї та військових припасів опинився в руках переможців. Турки втратили 10 тис. забитими і 5 тис. пораненими, союзники – близько 1,5 тис. полеглими та 2,5 тис. пораненими. Здобич була вражаючою. Король відіслав до Кракова 400 возів з трофеями (зброєю, шатрами, гобеленами, килимами, тканинами).
Деякі українські історики писали, що в складі польських військ були також козацькі загони, які відзначилися у вирішальній битві під Віднем. Насправді козаків було під Віднем небагато, і більшість із них перебувала на турецькому боці.
Хоча влітку 1683 року Ян ІІІ Собєський затвердив правобережним гетьманом немирівського старосту Степана Куницького і закликав його поспішати зі своїми полками до Відня, лише 28 вересня до королівського війська приєдналися полки Я.Ворони і Й.Менжинського.
Насправді ж під польськими хоругвами воювало тисячі галичан, волиняків, подолян, холмщаків. Учасником оборони Відня був львівський православний єпископ Йосип Шумлянський, який згодом написав «Думу про битву з турками під Віднем». У ній він дорікав лівобережному гетьману Іванові Самойловичу, що той не дозволив своїм козакам взяти участь у поході і здобути великої військової слави.
Однак найбільшу славу в цій кампанії здобув галичанин Юрій Франц (Франко) Кульчицький, виходець із дрібної шляхти села Кульчиці під Самбором. Ще молодим Кульчицький потрапив у турецький полон, де досконало вивчив турецьку, згодом добре опанував угорську, румунську та німецьку мови. Після звільнення з полону працював перекладачем у купецькому об'єднанні у Відні, яке жваво торгувало з країнами Сходу. Згодом сам став купцем.
У ніч проти 14 серпня 1683 року Кульчицький, за дорученням віденського бургомістра Лібенберґа, вибрався з обложеного міста та через турецькі лінії дістався в табір князя Карла Лотаринзького, що йшов на допомогу віденцям. Галичанин розповів союзникам про становище в місті та повідомив про план координації бойових дій обложеного міста і військ союзників.
Через кілька днів Кульчицький повернувся до Відня. Завдяки його місії значно піднявся моральний дух захисників міста, до того ж австрійське командування налагодило постійний зв'язок зі ставкою антитурецької коаліції за допомогою світлових сигналів з вежі собору Св. Стефана. Врятовані віденці гідно оцінили подвиг галичанина – він отримав титул почесного громадянина та… 300 трофейних мішків з кавовими зернами. Це дозволило Кульчицькому відкрити першу у Відні кав'ярню "Під синьою пляшкою". Його іменем названо одну з вулиць австрійської столиці. До того ж, на розі будинку неподалік від центру міста ще 1885 року встановили бронзову фігуру Юрія Кульчицького.
Все ж 10 років тому, 15 вересня 2003-го, у віденському парку на Турецьких шанцях (Türkenschanzpark) відкрили пам'ятник на честь українських козаків, які брали участь у боях проти турків. Його виготовили в Києві під керівництвом професора В.Чепелика та архітектора В.Скульського.
Як писав Кшиштоф Бульзацький у “Львівських силуетах” (“Lwowskie sylwetki”): “У Львові Собєський почувався по-свійському і природно, тому так часто перебував у цьому місті, а місто поставило своєму королеві пам’ятник, виконаний під кінець ХІХ сторіччя Тадеушом Барончем, львівським вірменином”.
Пам’ятник Собєському у Львові відкрили 1898 року з нагоди 215-ї річниці переможної битви під Віднем. Бронзовий король у кунтуші, в шапці з пером та з перначем у правій руці галопував над проспектом ще кілька років після ІІ Світової війни. Зараз цей пам’ятник стоїть у Ґданську.
Перемогою під Віднем війна не закінчилася. У Лінцу над Дунаєм Римський Папа, Габсбурґи, Річ Посполита та Венеція підписали 1684 року угоду про створення "Священної Ліги" проти Османської імперії. У 1686-му до ліги приєдналося й Московське царство.
Восени 1683 року союзники переслідували турків і поступово звільняли територію Словаччини й Угорщини. Під проводом Яна ІІІ Собєського турки були розгромлені 9 жовтня під Парканами. У цьому бою вже брали участь і козацькі полки.
Битва під Парканами
Пізніше союзники здобули фортеці Сечені й Естергом. Після цих поразок візира Кара Мустафу задушили шнурком за наказом султана.
Потім австрійці здобули Буду (1686), поляки кілька разів робили безуспішні походи на Кам’янець, на Поділля та в Молдову, а московське військо – до Криму. Врешті-решт цар Петро І за допомогою козаків здобув 1696 року фортецю Азов, а 11 вересня 1697 року австрійське військо під проводом князя Євгена Савойського розбило військо Мустафи ІІ під Зентою (Сентеш) у Східній Угорщині. Цю перемогу приписувало заступництву чудотворної ікони Божої Матері з греко-католицької церкви міста Марія-Повч. Цей образ на бажання цісаря Леопольда І перенесли до Відня.
Після цієї поразки османи підписали зі "Священною Лігою" мирний договір у місті Карловац (Хорватія). Згідно з ним, до Габсбурґів відійшла вся Угорщина, а Річ Посполита повернула собі нарешті Поділля з Кам’янецькою фортецею. Турки почали віддавати захоплені в Європі землі, а татарські набіги на Червону Русь припинилися.
12.09.2013