Українські інституциї.   Загальна Українська Рада, Українська парляментарна репрезентация, Народний Комітет, Редакция "Дїла" "Свободи" і Ukr. Korrespondenzblatt, "Сїльський Господар", Комісия дла відбудови знищених сїл, Краєвий Союз ревізийний — Wien, VIII. Josefstädterstrasse 43—46 І. п. дв. 8.   Читальня "Просьвіти", (Бесїда), Адмінїстрация, Експедиция і дрібна розпродаж "Дїла", "Свободи", "Ukr. Korrespondenzblatt" — Wien, VIII. Strozzig. 32 Mezz. T. 13.  

Серед тяжких обставин прийшло ся обходити у Відни сегорічні роковини Шевченка. Приходили хвилї, де тратило ся надїю на яке-небудь, хочби скромне, відсьвяткованє сего сьвята. Сумно й згадати, що се велике сьвято, яке заборонено нам сьвяткувати у нашій власній хатї, прийшло ся обходити на чужинї, і тільки на чужинї. І коли ми нинї стоїмо перед довершеним дїлом, коли вже сповнений сей сьвятий і серед теперішних обставин тяжкий обовязок, то можемо спокійнїйше відітхнути.

Прийшов я до одного українського бюра, до котрого досить часто заходжу. При однім столику пише один урядник, при другім столику другий, оба при вікнї. По серединї комнати довгий стіл. На столї укладає щось пять осіб посилки. Наклеюють адреси і завивають. В кутї отверта шафа з паперами і книжками. Перед шафою на підлозї много паперів, карток. Нїхто на них не звертає уваги. Всї ходять свобідно і топчуть по тих паперах. Згинаю ся, підношу. Дивлю ся і читаю: листи, листівки, картки з ріжними записками, відрізки. Люди пишуть, довше, коротше, сумно, з докорами, крикливо, весело.

Комунїкат.   З ріжних сторін держави допитують ся Українцї сьвященики про дїяльність нашого духовенства у Відни. Не сила відповісти всїм з окрема, тому подаємо на разї загальний нарис тої дїяльности.  

  В середу дня 5. мая 1915 о год. 10 рано в комнатї читальнї "Просьвіти" при Strozzigasse 32 відбуло ся перше засїданє "Загальної Української Ради" по її перетвореню з дотеперішної галицької "Головної Української Ради".   Отворив засїданє дотеперишний голова "Головної Української Ради" д-р Кость Левицький промовою, в якій витаючи присутних, висказав радість ізза з'орґанїзованя сеї першої в новітній істориї України загально-української національної ради. Потім відчитав Голова отсї   Орґанїзацийні основи З. У. P.:

Промова на жалібнім зборі у Відни.   В траґічну хвилину траґічна подїя збирає нас тут на чужинї. Збираємось, щоб поклін віддати Покійникови, який жив і боров ся за красшу будучність українського народу, який бажав бачити окраїну нашу залиту сонїшним проміннєм европейської культури, вільну і щасливу, а вмираючи бачив, як каламутні хвилї варварської навали заливають наш рідний край.  

Не треба зневірювати ся!   Обставина, що росийським війскам вдало ся заняти значну часть східної Галичини разом зі Львовом, викликала в неодного з нас пригнобленє. Уроджені песимісти вже й до зневіри й розпуки склонились. Одначе хоча річ певна, що до радости ізза долї нашої країни в теперішній хвилинї немає причини, то таки тверезий глядач не може не признати, що бодай рівно безпідставним було-би попадати в зневіру ізза будучности нашої країни — єдино на тій основі, що в неї вдерли ся великою масою вороги.  

Українська полїтична комісия у Відни. — Справа виеквіпованя Сїчових Стрільців на добрій дорозі. — Потреба орґанїзациї горожанських ґвардій. — Віденська преса про український мілїтарний рух і значінє його. – "Найважнїйше національне питанє в Европі".   Відень 15. серпня.   Від кількох днїв є тут голова Головної Української Ради д-р Кость Левицький, котрий приїхав сюди, щоби полагодити цілий ряд справ, які стоять в звязку з теперішним полїтичним положенєм і ролею українського громадянства серед полїтичних відносин.

Відповідь на напасть дописувателя "Народа".   В 3-ім числї "Народа" помістив п. Роман Алексевич, слухатель прав і бувшій член "Буковини", статью, котра бодай по части має служити характеристичним образцем пожитя питомцїв віденьскої духовної семінарії. Статья ся єсть так "неможливою", що найлучше було би перейти над нею до порядку дневного, — однак з огляду, що вісти подані в нїй суть ложні і оскорбляючі, підписаний уважає за конечне відповісти на ню бодай короткими словами.