Це не про історію – це про те, як насправді виглядає повернення до свого та чи можливе воно взагалі після фактичного зростання і формування особистості на чужині.
"Чи ж скаженство батогів свистячих на похилії спини спрямоване, чи ж мордерство кожного, що спину розігнути хоче, чи ж не дало воно деспотові з Кремля сірих слуг хоч однакових та із самої криці?”
Дія повісті розгортається на тлі подій, які послужили підставою як для московської великодержавної міфології, так і для частини українського антиімперського міту.
На повну силу вилазить уже не тільки колоніальна, а й патріархальна оптика: імперські нації не можуть бути представлені жінками, влада — це чоловіча прерогатива
А вийшло те, що кримські татари витворяють таке, що витворяли насправді червоноармійці, чекісти, а часом і всякого роду збиранина — і жертвами чого стали й самі татари.
