Іду дорогою під вечір... Покорчилися чорні пні Та місяця розбитий глечик Звис на край неба паркані.   У серце влазить сум, мов вогкість, Очам спочити ні на чім. Думки, мов птахи перемоклі, Летять у чорну далечінь.   Так пусто! Ні краплини світла, Не чути музики ніде. Лиш привидом зоря самітна В безодню темряви паде.   А серце так співати хоче — Викльовується ранній цвіт. Та вітер по полях волочить Платами снігу довгий слід.

  Великий цей Громадянин уродився в містечку Бузьку н/Бугом у старій священичій сім'ї.  

  Постійна рубрика у газеті "Українські щоденні вісти" — пошук людей, які щезли в тюрмах НКВД.   Олександер Охримович, арештований 11 вересня 1940 р. сидів у в'язниці на Замарстинові, потім у Бригідках. Дня 16-го червня останній раз передано йому пакунок. Хто знав би щось про нього буде ласкавий подати вістку матері. Охримовичева, вул. Чарнецького 26.  

  Згинули у львівських тюрмах НКВД   Ні людською мовою, ні письмом ніхто не всилі зобразити тих страхіть і тортур, що перетерпіли загинувші многочисленні жертви большевицького НКВД. Не можна тільки пережити, це треба було бачиш. Точного числа і прізвищ закатованих жертв ще не знаємо. Покищо подаємо тільки перші, на швидку руку зібрані відомості про тих. що загинули в казаматах львівських тюрем НКВД.  

...Радимно... Яворів... Янів... село Козичин — тут відпочинок, — а далі боєвий марш у сторону старого княжого Львова...   Дня 30 червня 1941 р. в 3.30 год. вранці, з серцем повним туги і радости, я глянув у сторону Львова... Наш курінь під проводом сотника Шухевича в імлі чудового ранку посувався вперед... Мряка ослонювала поля, зрошені кров’ю недавніх боїв. По дорозі розбиті ворожі танки, вози, трупи...  

(Від 22. VI. 1941 — 1. VII. 1941)   Тричі благословенна буть, війно, що підносиш людину з проваль зневіри й розпачу до світла й радости!   22 червня 1941 р.   ВЕЛИКА НЕСПОДІВАНКА   Це довгоочікуване прийшло до нас так ненадійно, що ми не всилі повірити.   Заснули під враженням "мудрої сталінської" політики мира (!) і з понурою думкою про безвиглядне, мерзке статус кво. Як довго ще ця вегетація, повільне конання, муки?...  

Оповідання очевидця   Дня 22 червня 1941, коло 6 год. рано, вийшов я з хати при вул. Кульпарківській 29, щоб купити хліба. На вул. Городецькій довідався від знайомого громадянина, що між Німеччиною та Рад. Союзом вибухла війна. Я рішився поїхати до свого приятеля, що мав радіо, щоб засягнути цікавих новин.  

Перші точніші вістки, що прийшли до нас з освободженого Львова та західньо-українських земель, несуть зі собою поруч радости непомірний смуток. Відвічні вороги українського народу не занехали нагоди, щоб виляти всю свою лють та в звірський спосіб пролити неповинну кров тисячів безборонних синів і доньок українського народу.  

  Краків, 5. липня 1941.   Наш кореспондент і відпоручник Українського Центрального Комітету мав нагоду розмовляти із співробітником коменданта міста Львова про положення досі звільненого західньо-українського терену.   Наш кореспондент поставив доцентові д-poвi Ганс-Йоахім Баєрові такі запити:   1. Як проходило у Львові життя під большевиками аж до вибуху війни?  

  Для охорони публичного порядку й безпеки   Відозва   Для охорони публичного порядку й безпеки в місті Львові, наказує Німецьке Військове Командування:   1) Найменші спроби насилля й ворожі виступи проти всіх приналежних до німецького війська будуть карані смертю.   Якщо не дасться зловити справників, приміниться репресії до забраних попередньо закладників.   2. Всіх, що не вернуться на місце своєї праці, або її покинуть — застрілиться як саботажистів.