1.  

Львів, 6 січня.  

    На тротуарах крутих попеліє снігом І ліхтарнї далекі жмуряться, як зорі. З крамниць веселих пахне свіжим хлібом, Хтось став при шибі і про хліб говорять.   Скриплять підошви на твердім морозі Дзвінки при санях, як остання сповідь, І дзвонять, дзвонять. Дівчина на розі — Кінець терпкавий, що кінчає повість.   Зчорнілі мури кам'яних симетрій Стягає вітер, як рибак у сітях. Жебрак на сходах молиться до смерти, Ростуть на шибах папороть і квіти.  

​ Ось серце в'язень — птах у клітці, Аж тріснуть ребра — в дужім крику. Простору, вітру! При рушниці Писать історію велику!   І бачиш: сірі йдуть колони, В ногах цвітуть гранати маком І перевалюють кордони І захлинаються в атаку.   Кому життя найперше право? Хто прийме смерть як зло конечне? Два слова: нарід і держава Злітають з уст в нове прийдешнє.   А потім здіймеш каск сталевий

До рідного краю       В осінній грязюці вулиці й люди. Піл сірою плахтою неба довгий потік сірих облич, далеких, байдужих, з власними болями й смутками. Рухлива, вічно-змінна і завжди така сама вулична юрба великого міста.   На краю пішеходу, напроти перехрестя кількох ліній, він стояв, розгублено розглядаючи кусок паперу. Не було ніякого сумніву: це був той самий, недавно зустрінутий земляк із Харкова.  

    Іду дорогою під вечір... Покорчилися чорні пні Та місяця розбитий глечик Звис на край неба паркані.   У серце влазить сум, мов вогкість, Очам спочити ні на чім. Думки, мов птахи перемоклі, Летять у чорну далечінь.   Так пусто! Ні краплини світла, Не чути музики ніде. Лиш привидом зоря самітна В безодню темряви паде.   А серце так співати хоче — Викльовується ранній цвіт. Та вітер по полях волочить Платами снігу довгий слід.

  Великий цей Громадянин уродився в містечку Бузьку н/Бугом у старій священичій сім'ї.  

  Постійна рубрика у газеті "Українські щоденні вісти" — пошук людей, які щезли в тюрмах НКВД.   Олександер Охримович, арештований 11 вересня 1940 р. сидів у в'язниці на Замарстинові, потім у Бригідках. Дня 16-го червня останній раз передано йому пакунок. Хто знав би щось про нього буде ласкавий подати вістку матері. Охримовичева, вул. Чарнецького 26.  

  Згинули у львівських тюрмах НКВД   Ні людською мовою, ні письмом ніхто не всилі зобразити тих страхіть і тортур, що перетерпіли загинувші многочисленні жертви большевицького НКВД. Не можна тільки пережити, це треба було бачиш. Точного числа і прізвищ закатованих жертв ще не знаємо. Покищо подаємо тільки перші, на швидку руку зібрані відомості про тих. що загинули в казаматах львівських тюрем НКВД.  

...Радимно... Яворів... Янів... село Козичин — тут відпочинок, — а далі боєвий марш у сторону старого княжого Львова...   Дня 30 червня 1941 р. в 3.30 год. вранці, з серцем повним туги і радости, я глянув у сторону Львова... Наш курінь під проводом сотника Шухевича в імлі чудового ранку посувався вперед... Мряка ослонювала поля, зрошені кров’ю недавніх боїв. По дорозі розбиті ворожі танки, вози, трупи...