Пам'яти Павла Ковжуна   Ніколи вже Ви, Павле, не прийдете до "Діла" і не положите капелюха та палки на моїм столику. І ніколи вже я не буду на Вас за те сердитись, а Ви не всміхнетеся тим своїм страшенно милим усміхом і не скажете: "Вибачайте, я на смерть забув!"  

Горизонт европейської політики, або як хто волить: політичний горизонт Европи закутався в чорні хмари. Кожної хвилини може з тих хмар свиснути огненний батіг і вперезати найбільш підтоптану часть світа. А тоді потрясе грохіт основами землі, держав та народів, повалить неодну будівлю, лишить згарища та руїни на неоднім місці.   Ясна річ, що під таким захмареним небом не може бути мови про спокій душі, а тим більше про спокій язика. Люди хвилюються і балакають, говорять, кажуть, мовлять на всі лади і застави про одно: про війну.  

ВПоважаний Пане!  

 

Найбільше боявся я колись конокрадів. Нераз у темні, вітряні осінні вечори дивився я крізь заплакану шибку вікна на подвіря і вичаровував дитячою уявою грізних лиходіїв, що як тіни підкрадаються до стайні і виводять коней. Уява не потребувала дуже працювати — наслухався я багато ріжних оповідань про тих лицарів чужої стайні.   "...A вони, вважаєш, вибрали стіну від городу і вкрали коні"...   "...Кинули псові кусень смоли і пес заліпив собі зуби. А тоді перепилували штабу"...  

Йду нераз Львовом, і груди мої розпирає гордість. Таке велике місто! Камениці — малощо не хмародери, вулиці — малощо не бульвари, людей — малощо не пів міліона! Даш нурка в це муравлище і шукай як голки в копиці сіна! Дві вулиці від дому, в якім живеш, ніхто тебе не знає, ніхто тобою не цікавиться, роби що хочеш — до любовної зустрічки включно.   Так менш-більш думає кожний львовянин і хто зна чи не думав би так до смерти, колиб не... самоуправні вибори.   Вони мене одного дня вирвали жорстоко з мого сну про великість нашого коханого Львова.

Вже ранком в квітню неділю пригадує мені моя Оленка, що це "від нині за тиждень Великдень" і треба нам піти купити лозу, але лише на інвалідів чи на "найбідніших", таку зі жовто-синьою стяжечкою або навіть з червоною калиною. І так крутиться цей мій "герцлішен " мов веретено коло мого ліктя, так приговорює своїм пискливим голосом, що нема права полежати годину довше, ніж у будний день. Треба вставати так, як це робив мій батько, якому я колись давав таку саму школу.  

"Тобі, Рідна Земле, наша любов і наш труд"...   З приводу сорока літ праці Краєвого Господарського Т-ва "Сільський Господар" у Львові.   Під вражінням ювилею в 40-ліття нашого Краєвого Господарського Товариства "Сільський Господар" у Львові нагадались мені давні часи нашого відродження і тому хочу дещо передати з тих часів про відношення нашого духовенства до господарських справ нашого народу в краю.  

З самого заголовку можна легко виміркувати, про яку це Мельпомену йде. Ясно, що про українську. Чи не найбільше недоживлену, а проте найбільше витривалу і роботящу з усіх Мельпомен світа. Скитається вона з кута в кут, по чужих хатах провінції переважно, а у Львові постійно.  

Пастирський лист Митрополита Шептицького у звязку з останніми подіями.