Довгі історії у короткому метрі

 

Якісна українська анімація, широкий інтерес до документального кіно та потреба попри військову ситуацію таки збиратися на культурні заходи – саме так можна було би тезово підсумувати VII Львівський міжнародний фестиваль короткометражних фільмів Wiz-Art. Вже втретє липень (до того Wiz-Art відбувався в травні) приносить до Львова різноманітні фільми з усього світу, цікавих творчих гостей та особливу атмосферу молодого, свіжого кіно.

 

 

Сила мистецтва

 

Влучний слоган Wiz-Art – 2014 «Сильніше, ніж зброя» врізався у пам'ять усім гостям і учасникам. Кожен з членів міжнародного журі(Катерина Горностай (Україна), Шимон Стемплевскі (Польща) та Гюнільд Енґер (Норвегія)) по-своєму аргументував цю тезу, але ніхто її не заперечував: що ж лишається людям мистецтва, як не вірити до останнього у свій, хай і маленький, внесок у перемогу добра?

 

Режисерка Ґунільд Енґер так прокоментувала гостре мотто фестивалю: «Мистецтво є дуже потужним способом вираження. Фільмами ми можемо розказувати історії, відкривати більш складну і повну картину реальності, ніж, наприклад, ЗМІ. У кіно історію можна показати з різних боків. Це те медіа, яке може творити порозуміння. Мені здається, це дуже добрий слоган для теперішньої України. Бо зараз часто складається враження, що усе чорно-біле, хоч насправді ніщо таким бути не може. ЗМІ схильні спрощувати усе – таким є запит аудиторії. Я вперше в Україні, і перебуваючи тут, я дізнаюся зі звичайних розмов людей навколо мене персональні історії – значно глибші і цікавіші. І це те, що теж можуть робити фільми – розказувати такі історії».

 

Наративного кіно на цьогорічному Wiz-Art’i було досить-таки багато. Щоправда, українська конкурсна панорама ніби уникала проблемних соціальних та політичних тем, і розказувала історії життєві чи навіть метафізичні. Натомість актуальне і болюче дали можливість побачити/перепрожити кінопокази від угрупування «Вавилон’13».

 

Окрема програма подій, присвячених кіно громадського спротиву, викликала потужний інтерес – і серед глядачів (безкоштовні покази відбувалися під відкритим небом та у кінотеатрі «Сокіл»), і серед інтелектуалів та журналістів (дискусія з «вавилонцями» у Центрі міської історії була переповнена публікою). Двогодинна розмова під проводом Софії Дяк за участю режисерів Володимира Тихого, Юлії Шашкової, Костянтина Кляцкіна, історика Таріка Сиріла Амара, кінокритика Катерини Сліпченко та соціолога Наталії Отріщенко однозначно ствердно відповіла на питання «Чи є документальне кіно інструментом боротьби в Україні?». Тільки важливе і не надто приємне питання про кіно як пропаганду залишилося, на жаль, без чіткої і вичерпної відповіді: здається, команда «Вавилону’13» наразі ще не може або не хоче однозначно визначити свою позицію у цій слизькій площині. Наскільки документальною буде документалістика, якщо вона свідомо уникатиме компрометуючих моментів? Наскільки взагалі можливий об’єктивний погляд на такі переломні події у житті країни?... А ще питання режисерської етики стосовно відео, які можуть бути доказами на судах… Усе це наразі – матеріал для роздумів, готові універсальні відповіді тут неможливі.

 

 

Дивіться і вчіться

 

Не лише конкурсна програма, але і майстер-класи режисерів та зустрічі у форматі «питання-відповіді» вже стали звичною частиною фестивалю, і збирають повні зали глядачів. Цього року освітніми темами стали анімація (провадили Микита Лиськов і Ольга Макарчук), документальне кіно (Катерина Горностай) та сценаристика (Жанна Озірна та Ґунільд Енґер). Не менш пізнавальною була також зустріч з найдальшим цьогорічним гостем Wiz Art’у – мексиканським режисером Ізмаелем Нава Алєхосом, чиї злегка тарантінівські фільми занурюють у гарячу Мексику. Ізмаель у своїх роботах здебільшого намагається показати історії «соціального дна»: крадії, стриптизерки та озброєні гангстери, пристрасні і чесні у своїх емоціях, встигають прожити ціле життя перед глядачами протягом п’ятнадцяти хвилин.

 

До «просвітницького» напрямку роботи фестивалю можна також віднести спеціальну програму української короткометражної класики ХХ століття від Національного Центру імені Олександра Довженка. Цю добірку знакових, але маловідомих фільмів 60-70-х рр. показували двічі: у Палаці мистецтв та кінотеатрі «Сокіл».

 

Шимон Стемплевскі, один з членів журі, також привіз до демонстрації найкраще з польського Short Waves Festival, де він є директором. Цей фестиваль існує 5 років, акцентує саме на національному короткому метрі усіх жанрів, і активно розвиває співпрацю молодих режисерів через воркшопи, вишколи та премії. Презентована Wiz Art’ом Польська панорама містила переважно фільми-володарі нагород, і показала досить широку палітру можливостей короткого метру. Якщо фільм-дослідження паралельних світів «Резонанс» (Матеуш Садовський, 2013) вводив у інтелектуальну медитацію, героїня-пустунка «Осанни» (Катажина Гондек, 2013) забавляла і дивувала, а конус і грушка з прекрасної анімації «Люк і Лотта» (Рената Гасіоровська, 2012) просто закохали усіх в себе, то, наприклад, «Жар» (Матеуш Круглік, 2013) вводив глядачів у такий стан глухої безвиході, що хтось у залі не стримався і вголос запитав, чи за такий фільм компенсують моральні збитки.

 

 

Некороткі історії

 

Ще на прес-конференції директорка Wiz-Art Ольга Райтер зазначила, що цього року склалася тенденція до «подовження» фільмів у програмі. Як наслідок – Гран-прі фестивалю заслужено отримав найдовший фільм у конкурсі – «Вбити тітку» Матеуша Гловацкі. Чудово виписана, абсурдно-комічна історія (заснована на недописаному романі Анджея Бурса) втілюється у хорошій режисурі та переконливій акторській майстерності головного героя Юрека (Марек Коссаковскі). Вітальне відео-звернення від Матеуша та Марека зірвало гучні аплодисменти під час оголошення переможців, особливо після побажань «Вільної України без Путіна, але з Донецьком та Севастополем».

 

Найкращим українським фільмом журі обрало оптимістичну та водночас філософську анімацію Ольги Макарчук «Жуйка» (2013). Хочеться також принагідно відзначити якісну роботу композитора Олександра Слуцького – музика тут ідеально пасувала до картинки, і влучно додавала динаміки сюжету.

 

У міжнародному конкурсі українські фільми нагород не отримали. Дві спецвідзнаки журі присудили фільмам «Честь» (Павел Веснаков, Болгарія/Німеччина, 2013) та «Тушковане м'ясо та пунш» (Саймон Елліс, Великобританія, 2013). Нагороду за найкращу операторську роботу отримав фільм «Урожай» (Хая Хертог і Нір Надлер, Нідерланди, 2013): «візуально смішний та абсурдний спосіб зобразити жахіття терору». Як сказала у вітальному слові сама режисерка, для них особливо сенсовно було показати цей фільм зараз в Україні.

 

За найкращий сценарій журі відзначило іронічне і неочікуване «Партнерство» (Адріан Сітару, Великобританія, 2014): розмовна британська англійська у цьому фільмі настільки колоритна і влучна, що його варто дивитися виключно в оригіналі. Статуетку за найкращу режисуру присудили Ілкеру Чатаку («Де ми», Німеччина, 2013), який передавав свої вітання львівській публіці просто зі зйомок нового фільму у Стамбулі.

 

Загалом, протягом чотирьох днів Wiz-Art – 2014 склалося враження відчутного наближення України і світу: через фільми, кожен з яких відкривав вікно у іншу культуру, через спілкування різними мовами і на різні теми, через динаміку і насиченість діалогу. Wiz-Art насправді давно почав працювати над творенням комунікаційних містків і регіонального, і світового масштабів. Можливо, ми просто тільки щойно тепер почали розуміти і помічати, наскільки важливо дивитися на Іншого з бажанням порозумітися, і дивитися на самих себе – критично, відверто і творчо.

 

Фото: прес-служба Wiz-Art

31.07.2014