Ірина Шимон: Розумні забави львівського літа
Покоління ровесників Української держави у своєму дитинстві могло тільки мріяти про світ інтерактивних ігор та високі медіа-технології. Ми раділи жуйкам «Turbo», збирали фантики з імпортних батончиків, тішились іграшкою йо-йо, а на пальцях мали мозолі від джойстика восьмибітної приставки. Ейфорія – Інтернет-клуб з доступом до ігор в режимі онлайн...
Сучасним дітям з інтерактивом пощастило більше: їхнє життя просто від памперсів приречене на постійний супровід світу техніки та технологій. Усілякі радіо- та відеоняні, телевізор, комп’ютер, планшет, мобільний, смартфон, комунікатор та інші гаджети чим далі, тим активніше допомагають батькам заспокоїти та розважити дитину. Нехтуючи шкідливим впливом надмірного використання досягнень техніки, прагматичні дорослі керуються правилом «чим би дитя не тішилось…». Вберегти дитину від цього навряд чи можливо, та й чи варто, адже майбутнє обіцяє тільки нарощення об’ємів технологізації суспільства на всіх рівнях, від наукового до побутового. Відтак, технології для дітей розвиваються разом з малюками, щоразу вдосконалюючись і підлаштовуючись під мінливі потреби юних споживачів. Беззаперечним лідером є сфера комп’ютерних ігор, що робить процес пізнання незвично цікавим та креативним, залучаючи дитину до всього нового, динамічного, кольорового та багатофункціонального. Ми вже також буквально за крок від електронних інтерактивних підручників...
У сфері мистецтва нові технології наразі вже адаптували відео-арт, відео-інсталяція та інші варіанти медіа-мистецтв. Але це – тільки для дорослих. Щоби виправити вікову дискримінацію і задіяти найбільш вдячну аудиторію – дитячу, Арт Центр WRO (Вроцлав, Польща) створив оригінальний проект з метою пояснити європейським дошколятам та молодшим школярам ази «творчої співпраці» гри, комп'ютерної графіки, анімації, віртуальної реальності, відео та Інтернету. Саме так в рамках програми WRO «Медіа-мистецтво для дошкільнят» впродовж 2008-2010 років постав проект «Інтерактивний ігровий простір». Від 4 липня і аж до кінця серпня він гостює у Львівському Палаці мистецтв. Це – перша презентація цього проекту в Україні. Нагодою стала співпраця Вроцлава і Львова в рамках проекту «Європейська столиця культури 2016».
Інтерактивний ігровий майданчик, створений за методою Марії Монтесорі, вдало поєднує гру з навчанням, де дитина й не помічає, як під час забави набуває не тільки більше знань про світ навколо, але й вчиться не боятися медійно-інтерактивного напрямку сучасного мистецтва. Він складається з шести медіа-інсталяцій: «Малювання світлом», «Чарівника», «Фактур», «RGB» або «Червоний/Зелений/Синій», Інтерактивної платформи зі створення звуків та медіа-пса, який причаївся у дерев’яній будці й, за словами творців з Вроцлава, стереже виставку. Всі інсталяції, окрім «RGB», функціонують за принципом світло-теплових подразників на основі комп’ютерних програм, написаних медіа-художниками. В цьому й полягає атракційність: щойно дитина входить в межі фокусу чутливої камери, як все відразу реагує кольором, звуком чи рухом, чим викликає в малюка неймовірне захоплення та бажання дослідити, як саме воно працює.
До прикладу, інсталяція «Чарівник» дає дитині можливість створити мультик: на великому екрані розповідається віршик, кожен рядок якого є вказівкою до дії. Поруч з екраном – світлочутливий стіл, де розкидані картки з малюнками. Рядок віршика – окрема картка. Таким чином, уважні дітлахи, вислухавши віршик, за допомогою карток мають змогу переглянути мультик до кінця. Інсталяція «Малювання світлом» дозволить відчути себе художником, а батькам – згадати культові «Зоряні війни»: світлочутливі мечі (вони справді світяться!) в руках стають пензликами, кожен порух яких відображається на великій стіні-екрані.
У маленьких (від двох до п’яти) відвідувачів великою популярністю користується інсталяція «RGB» або «Червоний/Зелений/Синій»: дев’ять різнокольорових прозорих кубів з пластику, що складаються у чудернацький лабіринт. Калейдоскопи допомагають малюкам побачити всередині лабіринту всю гамму барв на основі червоного, зеленого й синього.
Марися Артемюк, координатор проекту «Інтерактивний ігровий простір», Фундація Транс Культура (Люблін):
«Ця виставка була підготована групою митців, психологів та педагогів WRO-Арт Центру, себто людьми, які займаються мистецтвом і одночасно працюють з дітьми. З моменту створення проекту у 2008 році його вже відвідали у 24 містах Європи понад півмільйона дітей. Ідея привезти цю виставку до Львова виникла давно: ми думали, що це трапиться відразу після її закриття в Любліні 2010 року. Але проект досить дорогий і на той час такої фінансової можливості не було. Лише після того, як Вроцлав став переможцем у конкурсі Європейська столиця культури 2016, виникла можливість це реалізувати. На цей конкурс зголошувався й Люблін, який у своїй аплікації вписав проект «Відкритий Львів»: місяць Львова в Любліні. Але оскільки переміг Вроцлав, то наше місто (Люблін) провело переговори з переможцем, і цей місяць Львова був включений також і в програму Вроцлава. Тому ця виставка є інавгураційним проектом в рамках співпраці Львова і Вроцлава у програмі Європейська столиця культури 2016.
На мою думку, досвід, коли в проекті зустрічаються люди з різних галузей знань, найбільш корисний. Разом вони спробували створити щось корисне для дитини, для її розвитку».
Директор Львівського Палацу Мистецтв Юрій Гнатковський:
«Для Львова дуже важливим є презентація арт-проекту нового покоління, і я дуже тішуся, що він є саме у нас в Палаці. Адже ми бачимо перспективу розвитку нашого закладу саме як регіонального Мульти-Медіа-Центру. Сьогодні мистецькі заклади чим далі, тим активніше намагаються взаємодіяти з сучасними медіями, орієнтованими на масового глядача, створювати «активні» експозиції, здатні провокувати громадські та наукові дискурси і формувати соціальні запити. Тому найбільш перспективною формою роботи сучасного мистецького закладу – музею, галереї, виставкового комплексу – є медіа-технології та інтерактивні програми».
Біля кожної інсталяції Інтерактивного ігрового простору чергують волонтери. Переважно це студенти зі Львова та Львівщини, але є й з Києва, з Чернівців, які зголосилися допомогти в реалізації проекту, отримавши натомість новий досвід взаємодії з сучасним медіа-мистецтвом. Знайомитись з польськими досягненнями у сфері медіа для дітей, пізнавати граючись та бавитись пізнаючи можна до кінця літа.
Заступник начальника управління культури ЛМР Ірина Магдиш:
«Якісна подія – завжди якісний досвід. Три дні волонтерства можуть вартувати трьох років сидіння на студентській лавці. Якщо ж говорити про ефективність цього проекту для глядачів, то ми, безумовно, запізнюємось. Бо інституції, які займаються медійними проектами, вже починають думати над потребами пост-медійного суспільства. Така виставка мала б бути у Львові чи в Україні хоча б п’ять років тому. Але добре, що вона є тепер. Дуже важливо, що її побачила така кількість людей, а головне – батьків, які щодня стикаються з консерватизмом навчальних форм у дитячих садочках та школах. Тож тепер принаймні знатимуть, як виглядає альтернатива. Бо головний меседж цієї виставки, на мою думку – не в тому, що вона супер-мультимедійна і супер-технологічна, а в тому, що глядач тут опиняється в ролі учасника. Для українського виставкового, а тим більше музейного (дуже-дуже консервативного) простору – це унікальний приклад. В музеї за тобою постійно слідкують, щоби ти не дай бог не доторкнувся до чогось. А тут експонати змінюються з кожною дитиною, бо вона своїми діями творить кожен експонат: чи зі світловим мечем, чи стрибанням по звуковій платформі, чи вибираючи порядок карток мультика... І це дуже корисний досвід залучення глядачів до співтворення».
Наталка Космолінська: Сучасне мистецтво - це цікаво!
Найбільшим здобутком цієї виставки є те, що та категорія дорослих, яка зазвичай сама по виставках не ходить, отримала безцінний досвід відвідування виставки з дітьми. І при цьому вони без довгих нудних лекцій зрозуміли, що мантри арт-інтелектуалів – «інсталяція», «інтерактивність», «мультимедіа»... – не такі страшні, як видаються на афішах. І що сучасне мистецтво – це не обов’язково незрозуміла «мазанина» (ясамтакнамалюю) або купка «мотлоху» (полінувалисьдосмітниканести). Виявляється, сучасне мистецтво – цікаве!
Чому ж пересічний мешканець нашого міста не ходить на мистецькі виставки? Тому що не навчений. В кращому випадку він був в музеї один раз зі шкільною екскурсією. І це – у Львові, чиєю історією і культурою ми так пишаємось перед туристами! Запитайте когось на вулиці, скільки у Львові музеїв, які найбільші, коли він останній раз там був? 99,9 % опитаних навіть трьох підряд прізвищ найвідоміших львівських митців не назвуть. Маю кілька знайомих з вищою освітою у віці «за сорок», які вперше переступили поріг Національного музею і Галереї мистецтв, коли я їх туди привела буквально за руку. І це, на жаль, не виключення, а правило. Про галереї сучасного мистецтва я взагалі не говорю. У кожної своя, дуже вузька, тусовка, «люди з вулиці» там – випадковість. На вернісажах – одні й ті самі обличчя: художники з родинами і знайомими, і студенти мистецьких спеціальностей. А після відкриття у виставкових залах – поодинокі відвідувачі, хіба що вже щось дуже-дуже атракційне. Мене це завжди дивувало: адже більшість слідкує за модою, за новинками техніки, за кіно, навіть за літературою, от на Форумі видавців завжди аншлаг, в театри час від часу ходять, кожен на свій смак, але ж ходять. А візуальному мистецтву ніби пороблено. Причина – у відсутності елементарних знань: історії мистецтва не вчать ніде, окрім спеціалізованих закладів, і там вчать дуже консервативно. Тому середньостатистичний українець не розуміється ні на мистецьких стилях, ні, тим більше, на сучасному мистецтві. Відкрию вам страшний секрет, більшість вітчизняних митців і мистецтвознавців на ньому теж не розуміються, і, відповідно, уникають найменшого з ним контакту.
Що робити? Чекати на результати реформи шкільної освіти, яка б нарешті «просвітила» нове покоління школярів щодо історії і реалій світової і вітчизняної культури (історії образотворчого мистецтва, музики, театру, кіно, архітектури), довго і невідомо, чи дочекаємось, бо вона ще не починалась. Тому, на мою думку, зараз сам час для освітніх та популяризаторських інтерактивних проектів для всіх вікових категорій. Польський проект «Інтерактивний ігровий простір» – це не просто дуже цікава виставка, це – реальний вклад у виховання майбутнього вітчизняного глядача/споживача актуального мистецтва, майбутнього відвідувача львівського Тижня Актуального Мистецтва, фестивалю Wiz-Art, Тетраматика і т. ін., а також київської Arsenale, Венеційської Бієнале, арт-форумів Берлінале, Маніфести, dOKUMENTA...»
Про те, як і чому був створений проект «Інтерактивний ігровий простір», та про сучасні реалії і перспективи медіа-мистецтва я мала нагоду поговорити з одним з його авторів медіа-художником Павлом Яніцьким.
– Де у Польщі вчать на медіа-художника. От ти що студіював?
– Культурознавство.
– То ти є теоретиком?
– Теоретично – теоретиком, а практично – практиком. Мені взагалі видається, що щоби якісь теоретичні виклади мали силу, вони мають бути підперті практикою.
– На жаль, більшість наших теоретиків затрималася ще в радянських часах, тому в нашій львівській Академії Мистецтв не те що не вчать нових медій, тобто, такої спеціалізації немає, але навіть на лекціях про це не говорять.
– У нас у Вроцлаві теж та сама проблема: є люди, які цим напрямком цікавляться, але ніхто тому не вчить. Для тих, хто хоче чогось дізнатись, це завжди якесь лавірування.
– Натомість, наскільки я знаю, цей напрямок є в Познані.
– Нещодавно у вроцлавській Академії мистецтв створили мультимедійний напрямок, але вони там щойно шукають форм самоідентифікації, а в Познані (Академії образотворчих мистецтв – НК.) відділ мультимедійних технологій вже «пустив коріння». Бо там цей напрямок вже існує близько десяти років. Відкрити його вдалося завдяки маленьким хитрощам. На той час в польській вищій освіті не було передбачено спеціалізації з нових медій, але існував напрямок «світлотехніка (художник зі світла) для кіно». А польське право, вразі якщо це – єдина в країні спеціалізація, дозволяє складати програму на свій розсуд. І тільки завдяки цьому вдалося створити цікаву програму.
– Власне, цікаво, як можна навчити бути медіа-художником?
– У них є арт-студія і багато практичних тренінгів, де студенти вчать в тому числі програмування. Майбутнім медіа-художникам це дуже не подобається, але не мають іншого виходу.
– Ми багато дискутували, як ефективніше: навчити художників програмувати, але це довго і складно, а часом вони таки не надаються взагалі, чи умовити програмістів спробувати творити, що теж складно і поки що не давало результатів?
– Власне ми обговорювали цю проблему оце нещодавно з Маркіяном Іващишиним, хочемо цього року спробувати організувати у Львові медіа-тренінги суто для програмістів. Подивимось, може щось з того вийде. Бо серед програмістів багато креативних людей, і треба з того скористатись.
– Зараз в світі чим далі, тим активніше розвивається напрямок інтерактивного формування електронної інформації: книжок, інструкцій, підручників... І тому для програмістів такий синтез мистецтва і професії теж мав би бути корисним, вони б отримали якісь навички творчого мислення. Власне, оцей Інтерактивний ігровий майданчик – це теж сходинка у цьому процесі пояснення дорослим, що таке медіа-мистецтво. Це ж була перша виставка такого типу в Польщі?
- Так. Коли ми десять років тому починали над нею думати, то у нас ще не було цього масштабного приміщення Арт Центру WRO, а тільки невеличке бюрко. І коли ми нарешті знайшли гроші на будівництво центру, то вирішили відкрити його саме виставкою для дітей. Бо того практично ніхто з митців та мистецьких інституцій не робить: не знають, як підступитись, бояться або ж вважають неповажним для себе зробити щось «дитяче». Коли ми почали працювати, нам трапились дипломні роботи двох дівчат Патриції Мастей і Домініки Соболевської з цікавими ідеями, які нам підходили. На початках нам всі говорили, що ви робите, для чого починати з виставки для дітей, вас потім ніхто не буде трактувати поважно?... Говорили ті самі люди, які потім ставали в чергу до нас і хвалили виставку. А ми, до речі, не планували аж такого успіху, просто хотіли втілити цю ідею.
– Не боїтесь конкуренції?
– Навпаки, ми б хотіли, щоби хтось далі розвивав наші ідеї. Спроби були, але жодна (з різних причин) не мала ефекту.
– Дивно, чому так, адже виставка не потребує якихось захмарних витрат?
– Цей проект створила команда однодумців. І якщо цього немає, то нічого й не виходить. Наприклад, коли наша виставка була в Захенті (Національна галерея мистецтв «Захента» в Варшаві – Н.К.), то вона там дуже сподобалась і вони вирішили створити власну. Запросили спеціалістів від початкової освіти, комп’ютерників, мистецтвознавців, але вони всі в процесі пересварилися, і по роботі.
– Ваш проект об’їздив всю Польщу, був в Європі. Бачили там подібні виставки?
– Крім Кракова, ми побували в усіх великих польських містах, якось так вийшло, що ми його оминули. Помандрували також практично по цілій Європі, і у Великобританії були. Але подібних виставок не зустрічали. Зазвичай технології слугують для того, щоби популяризувати науку (на кшталт Центру ім. Коперника у Варшаві) чи створити ефектне шоу. А от мистецьких виставок для дітей бракує.
– Що для вас було найважливішим при створення цього проекту?
– Ми були свідомі того, що не хочемо створити типову ситуацію, коли глядач сяде за клавіатуру і буде стукати сам на сам з віртуальним простором. Хотіли максимально активізувати глядача, тому всі наші інтерактивні блоки розраховані саме на колективну забаву. По друге, нам залежало на тому, щоби наші інсталяції не були штучними, а були живими, мали буквальний дотик до реальності, щоби глядачі могли багато рухатися, діяти фізично.... Ну і по-третє, варто наголосити, що цей проект тільки WRO Арт Центр міг зробити. Дотепер це – найбільша і найпотужніша інституція в Польщі, якщо йдеться про мистецтво нових медій. І що дуже важливо, вона не державна, а, відповідно, незалежна.
– А як тоді вона утримується, за рахунок грантів?
– Це цікава історія. Ми починали як група колег-неформалів, потім ми були фірмою, згодом – фундацією, а тепер ми маємо статус ОРР – організація суспільної користі, тобто, мистецько-кураторський проект, що фінансується з місцевих державних коштів та публічних джерел, а також з програм Євросоюзу. В Польщі це дуже марудно – бути організацією цього типу, бо це вимагає багато зусиль і часу не тільки на пошук фінансування, але й на відповідне бюрократичне провадження, нюанси бухгалтерії, спеціальний аудит... Щодо грошей, то утримання Центру покривають гроші від міста, а на проекти шукаємо грантів. Але нема такого, щоби хтось приходив і казав, ось вам гроші, робіть щось. Нашою великою перевагою є кількадесятирічний досвід практичної роботи (від 1989 року – НК.) по створенню проектів. Тому така виставка не могла б виникнути де інде, бо не мала б відповідного бекграунду. Зрештою, її подальша доля це продемонструвала. І нас це певною мірою навіть заскочило. Бо, наприклад, ми вважали, що оця ідея малювання світлом є настільки простою, що хтось її легко скопіює. Але того не трапилось.
– Але ж питання копіювання, напевне, застережене вашим авторським правом, принаймні на програми?
– Патент на такі речі – дуже складна справа. Очевидно, що щось таке маємо. А поза тим нам найбільше залежить на поширенні наших ідей.
– Тобто, якби хтось прийшов і сказав: мені подобається ваше малювання світлом, я хочу зробити щось подібне, і написав відповідну програму, то ви б не заперечували?
– Навіть не мусив би писати наново програму, вона є у вільному доступі на сайті WRO, кожен може стягнути й експериментувати. Хорошим прикладом такої співпраці є те, що робить ваш львівський художник Сергій Петлюк. Я йому трохи допомагаю, але він в основному користається з наших програм.
– Хоча виставка розрахована на дітей, але я так бачу, що й дорослі охоче бавляться.
– Власне, найбільше часу нам пішло на спрощення наших інсталяцій, щоби там не було складних для дітей елементів. Але батьки часами бавляться активніше, аніж діти. У нас часто так бувало, що приходили діти і затягали батьків, які самі на жодну виставку б не пішли, тому що їх мистецтво взагалі не цікавило. І тут раптом вони відкривали для себе, що це цікаво!
- А які зараз світові тенденції в світі медіа-мистецтва?
- Я не маю повної інформації, що де в світі в цьому напрямку відбувається. Тому можу говорити хіба тільки про свої враження від того, що бачу і знаю. Ситуація в польському медіа-мистецтві зараз дуже відрізняється від решти світу. Причиною є і різниця в освіті, у нас вона досить консервативна, в стінах мистецьких академій інтерактивні твори – це виняток. Митці, які хочуть щось таке робити, або вчаться самі, або десь за межами країни. Ставлення до цього напрямку на рівні сприйняття, причім на всіх рівнях, теж неоднозначне: якщо ти малюєш – це нормально, а якщо пишеш програму – то це вже не мистецтво.
– Дивно, бо у Польщі дуже розвинутий напрямок актуального мистецтва, вам мало б бути легше.
– Зараз в світі мистецтво, пов’язане з програмуванням – це очевидна річ. В Польщі багато митців хотіли б цим займатись, але в академіях немає відповідної спеціалізації. Натомість дуже активно розвивається відео-арт, тому що не потрібно вчитися програмуванню. Бери камеру і експериментуй. Тому на польських виставках сучасного мистецтва багато і відеоарту, і відеоінсталяцій. Тобто зараз у нас мистецтво мультимедіа – це питання технічної бази і професійних знань. Натомість в світі після сподівань ’90-00-х, що високі технології якісно змінить культуру, наростає розчарування. І у мене таке враження, що йде активний пошук іншого джерела натхнення. Моя власна теорія, що нові медіа з’явились якраз в той самий момент, коли провалилась американська програма космічних польотів. Перестали літати на місяць, космічний простір закрився, але ми натомість отримали оцей віртуальний медійний простір. І тепер, коли ми черговий раз розчарувалися у віртуальному просторі, ми повертаємось до реального світу, до правдивого відчування. Я так це бачу. Наприклад, п’ять років тому відзначалося сорок років польоту людини на місяць. З цієї нагоди я з кількома колегами записували для NASA диск. Звуки до музики були взяті виключно з записів астронавтів, які брали участь у цьому польоті. Такий знак пам’яті про цю подію. Зараз 45-та річниця і знову до нас зголосилися, щоби ми зробили щось подібне.
– У нас в Україні навпаки, зараз все ще триває процес захвату технологіями.
– Певні речі потребують дистанції. Щоби в чомусь розчаруватись, спершу маєш з цим познайомитись.
Довідка
Автори проекту «Інтерактивний ігровий простір»: Патриція Мастей, Домініка Соболевська, Павел Яніцький, Збігнев Купіш, Анеля Любенецька
Проект створений в рамках програми Арт Центру WRO «Медіа-мистецтво для дошкільнят» та проекту «Мультимедійна академія. Від анімації до інтерактивності» у співпраці з Фундацією Orange, 2008-2010 рр.
Експозиція у Львові є першим кроком проекту «Вроцлав-Львів. Європейські столиці культури 2016»
Організатори виставки у Львові: Арт Центр WRO (Вроцлав), Бюро Фестивалів Impart
2016 (Вроцлав), Польський Інститут у Києві, Львівська Міська Рада,
Львівський Палац Мистецтв, Фундація "Транс-Культура" (Люблін), "Мистецька Рада 'Діалог'" (Львів)
31.07.2014