В Галереї сучасного мистецтва Українського католицького університету триває виставка Альбіни Ялози «Високий друк». Роботи художниці в техніці ліногравюри зображують відомі біблійні сюжети та вступають у діалог із стародруками XVII - XVIII ст., які є другою частиною виставки. «Високий друк» став продовженням проекту Альбіни «По той бік», що був представлений в київській «Я Галереї» Павла Гудімова.
Після людного відкриття, у години тиші, картини набувають нових значень, залишаючись віч-на-віч з поодинокими відвідувачами. Єпископ Борис Ґудзяк не дарма назвав галерею, наповнену роботами Альбіни Ялози, «кімнатою медитацій над спільним співпережиттям». Це приклад того, як стародавні сюжети та символи актуалізуються та промовляють до нас сучасною мовою, стають близькими та зрозумілими кожному.
Виставка «Високий друг» про час та діалог поза часом. Художниця відшукала старовинні сакральні скульптури по храмах та колекціях, народні або виконані професійними майстрами, і зобразила їх на полотні вже у вигляді ліногравюр. Таким чином Альбіна вбудувала старовинні скульптури в сучасний контекст. Вона дала нове, або, радше, перероджене прочитання сакральним символам минулого. Але, якщо зазирнути глибше і сконцентруватися на самих картинах, то помітно, що скульптури, відбиті на полотні, знаходяться в умовному просторі та часі, вони левітують, не закріплені за жодною епохою чи місцем. «Техніка ліногравюри близька мені, – ділиться Альбіна Ялоза, – бо, по-перше, вона умовна, контрастна і лаконічна, та дає можливість працювати з великим розміром. По-друге, я виконую роботу від початку і до кінця сама, контролюючи увесь процес». Вирізьблені заново, але вже в ліногравюрі, сакральні скульптури роблять стрибок у часі, стають предметом дослідження сучасного митця та новим досвідом для глядачів.
«Дерев’яна сакральна скульптура, наївна, іноді не професійна, що пройшла момент зістарення, має історію, як людина, що пронесла через своє життя певні символи, емоції. Я почав збирати сакральну скульптуру. Далі було багато спроб інтегрувати її у сучасне мистецтво», – розповідає куратор проекту Павло Гудімов. Саме ця колекція та знайдені Альбіною артефакти у колекціонерів, реставраторів та на пленері в Словенії стали поштовхом до створення проекту.
Діалог крізь час відбувається також на рівні галерейного простору між картинами, або як їх назвав Павло Гудімов, «новодруками» та експонованими стародруками XVII-XVIIІ століть, подарованими Українському католицькому університету відомим колекціонером Іваном Гречко.
В умовному просторі картини художниця «оживляє» символ, надає йому тілесності, балансує на контрастах реального та уявного. «Основою деяких робіт стало розп'яття, яке я знайшла в підвалі храму в місті Піран, Словенія. Мені на очі потрапили записи реставраторів, в яких містився рентгенівський знімок скульптури. Виявилося, що в середині грудей скульптури Ісуса знаходяться три цвяхи і достеменно невідомо, як вони туди потрапили. Врешті-решт, то не так вже і важливо. В своїх роботах я змінювала положення цвяхів, щоби надати ілюзію знимки живої людини. Адже якщо в тіло потрапляє чужорідний предмет, то він рухається тілом, і хірурги завжди роблять рентген перед видаленням. Цією зміною положення цвяхів, я хотіла показати, що Христос – живий».
Проект «Високий друк» – це крок у наближенні сакральних символів до розуміння і світовідчуття сучасної людини, адже на картинах ми бачимо тіло, знівечене та стражденне, і це природно викликає аналогії із болем сьогодення. Звичайно, ми прагнемо прочитувати твори мистецтва в контексті сучасного та проектуємо наболіле назовні у пошуках відповідей. Хоча маємо розуміти, що такі проекти протяжні в часі і не виникають миттєво. За словами Альбіни, ідея виникла ще у 2011 році, а робота розпочалась в середині 2013 року: «Я не хочу маніпулювати темою Майдану та війни. Хоч зараз можна провести паралель між виставкою та подіями в країні. Адже шлях Ісуса, що добровільно пішов на розп’яття — це вияв жертовності. І зараз військові йдуть добровольцями на війну. І справді ця виставка може бути прочитана як актуальна сьогоднішнім подіям. Але я не прагнула цієї актуальності. Тут вже спрацювали час та обставини».
Фото - Олександр Ласкін