Совєцьке минуле і сакралізація війни даються взнаки, коли час від часу лунають питання: як кіно про війну може бути смішним, як можна з цього сміятися? Та у фільмі сміються над собою тим сміхом, що перемагає смерть.

Тут, наче на долоні, людина війни зі всіма її страхами, сподіваннями та зухвальством, яка розуміє смертний фінал. І від цього усвідомлення тексти заряджені сильною екзистенційною напругою, що дало підстави порівняти «Спомини фронтовика» із твором «У сталевих грозах» Ернста Юнґера.

Минуле може змінити тільки забуття або покаяння. Забуття призводить до рециклу подій, а покаяння дає можливість звільнитися із кола поневірянь. Нині знову спостерігаємо прагнення суспільства впасти в летаргію. І сучасний театр виступає каталізатором, котрий робить спроби протистояти стагнації.

У цьому театрі немає гри. Ролі акторів, режисерів й авторів змінюються. Театральне мистецтво шукає нові форми існування. Що спільного в театру, до якого ми звикли, із тим, який називають «постдраматичним»?

Знаменита увертюра до опери «Чарівна Флейта» – це фактично гімн масонству, як зрештою і ціла опера, яка є заповітом Моцарта людству: любіть людей та дивуйтеся життю, незважаючи на перешкоди, бо хто борець, той здобуває світ! 

Важливим моментом постдрами є зміна концепту власне драми. Також переосмислюється роль актора як того, хто перевтілюється в Іншого. У постдрамі актори працюють у напрямку до себе. У «Паузі» на цьому побудований сюжет:

Історія не втомлюється навчати українців, що джерело єднання не в ознаках ідентичності, а сама ідентичність – лише втілення цінностей, що стали для нас засадничими в процесі виживання.

Питання просте – відповіді складні. Україна – м'яка і динамічна територія, і всі поділи тут рухливі. Але є дві чіткі тенденції.

Людська пам'ять перекручує спогади, показує їх із вигідного ракурсу, спотворює і фантазує. І коли жертва сама зненацька розуміє, що вона – переслідувач, у цю хвилину розуміють це й глядачі. І це найцікавіший момент цього красивого фільму – істина.

Висока трагічна нута від  усвідомлення марності людських поривань і пафос  незнищенності  всього сущого, які на диво звучать в унісон, і творять феномен його поезії.