Вона стала не просто популяризаторкою імені Андрея Шептицького. Вона сама його нагадувала – адаптувала стиль його поведінки, думання...

Сьогодні ми чітко бачимо занепад лібералізму та демократії як ідеї та практики, а також принципу верховенства права.

Художник цінний не тим, що він гарно малює, а якраз ідеями і своїм сприйняттям світу, своєю свободою і невичерпними можливостями. І виставка «Руки і світ мистецтва» Володимира Костирка є кунсткамерою з історіями митців, які це підтверджують.

Сотня репродукцій творів, архівних довідок і свідоцтв,  поштівок, світлин з експозицій прижиттєвих виставок маляра, фотопортрети представників мистецького середовища кінця ХІХ — першої половини ХХ ст., і, звісно, чимало родинних світлин, які роблять цей альбом-життєпис особливо наповненим, живим, змістовним, різноаспектно ілюструють життя Івана Труша, творять атмосферу пошуку, творчості, мандрів.

За дві години у стрічці «Толока» чотириста років української історії показав режисер Михайло Іллєнко. Називає фільм романтичною баладою та першим кіно за мотивами твору Тараса Шевченка «У тієї Катерини хата на помості». А глядачі, які побачили фільм на до прем'єрному показі у всеукраїнському турі, в соцмережах пишуть, що це національно-патріотичний сюрреалізм.

Кожен митець шукає й обирає свою форму для самовираження – бажаючи не повторити когось. І це нормально. Але в нашій країні театр чомусь перебуває в якомусь канонізованому форматі. Тому постдраматичний театр в очах багатьох виглядає як богохульство.

Місцеві вибори за новим виборчим кодексом відбудуться в жовтні цього року: нюанси, проблеми і очікувані зміни до законодавства.

Режисура – важка праця. Режисер – це життєвий досвід, вміння контактувати з людьми. Щоби бути режисером, треба мати три яскраві риси: неймовірну фантазію, художній смак і комунікабельність. І як бонус треба мати інтелект. Я ж прагну бути не постановником, а творцем.

Це, з одного боку, портрети митців (хоч не тільки замолоду) — портрети загубленого поміж двома світовими війнами часу, а з іншого ракурсу — це справжні «рельєфи» українського модернізму в усій своїй міжмистецькій, позаконтекстуальній та контекстовій повноті форми і змісту.

Цю книжку можна читати як пригодницьку повість, але в ній закладено набагато більше. Це і важливі спостереження над совєтчиною, що стосуються системної наруги над людською особистістю і над природою, це й опис власного містичного досвіду, фрагментів духовної еволюції, виклад філософських рефлексій.