Новою книжкою відомий український перекладач античної літератури Андрій Содомора вкотре запрошує нас у світ свого рефлексійного altum, розповідаючи про абсолютне й відносне, вічне і зникоме, сакральне і спрофановане сучасністю.
Уже понад чверть століття в Брюховичах заховані привезені у 1990-х роках із США звиш 8 сотень скульптур Михайла Дзиндри. Чи багато хто знає про цей музей модерної скульптури? Чи є він в туристичних маршрутах? Що іще варто зробити, аби він був видимим на культурній мапі?
Тут не буде динозаврів зі синьо-жовтими стрічками на рогах і червоно-чорними – на хвостах. Як створити книжку з історії, щоби вона була цікава, але не профанська?
Смерть знецінюється, але сам факт життя від того більшої цінності не набуває. Що справді вміщує весь життєвий сік – це те, чим наповнене тривання. Тільки, якщо любив, можна вважати, що жив.
Можливо, Майдан – це місце сили для українського громадянства, це місце сили для людей, які переймаються своєю країною і готові все за неї віддати. Можливо, це єдина запорука, що їм щось вдається.
Розповідь про мисткиню, яка обравши своїм фахом художній текстиль, стала однією із перших львівських майстринь, котрі знайшли новий підхід до гобелена, вивівши його у 80-х роках минулого століття на одне з провідних місць серед інших видів декоративного мистецтва.
Навіщо ми ходимо на концерти? Щоб фізично відчути вібрації звуків, гармоній, інструментів, перейняти пристрасть виконавців, для емпатії, щоб побути зі своїми думками, наповнитися лавиною невербалізованих відчуттів і врешті вийти трохи іншою людиною.
Читаючи, перечитуючи… Назва, яку з комерційного погляду привабливою аж ніяк не назвеш. Це майже як Бойченкова «Аби книжка», з тою різницею, що у випадку з Ільницьким навіть необізнаному з персоною автора читачеві має бути ясно, що мова у тій книжці йде про тексти.
