Володимир Сивохіп: «Українські музи не мовчать»
Львівська національна філармонія в умовах воєнного стану презентує 41-у едицію Міжнародного фестивалю «Віртуози». Він пройде з 20 по 29 травня наживо та онлайн. Кошти від продажу квитків буде передано на потреби ЗСУ, а благодійні пожертви з онлайн-трансляцій спрямовано на підтримку музикантів, які залишаються в Україні. Про нову сторінку історії масштабного проєкту та виклики, що постали перед установою в цей складний час, розповідає директор Львівської національної філармонії імені Мирослава Скорика Володимир Сивохіп.
Про основні цінності Фестивалю
Чотири десятиліття Фестивалю позаду, а його світоглядними цінностями були й залишаються любов, гармонія та краса. Це речі, потрібні кожен день, але в теперішніх умовах вони рятують світ. Під час повномасштабного військового вторгнення Росії на територію нашої суверенної держави на сцені досі звучить музика, як і звучала попередні 40 років, однак невпинно змінюється контекст, у якому ми перебуваємо.
Ще з 2014 року музика в стінах Львівської національної філармонії обрала своїм призначенням звучати заради миру в Україні, і це відобразилось у гаслі тодішнього фестивалю — «Класика задля миру». Два роки тому також відбувся злам: все замовкло і зупинилось, адже прийшла пандемія COVID-19 і 39-та едиція фестивалю була під загрозою. Тоді в зовсім інших, але також неоднозначних обставинах ми провели Фестиваль. Він був дводенним (спершу фестивалі тривали по 3-4 дні, а всі наступні традиційно мали 25-30 концертів) і вперше за всю історію пройшов без публіки, в онлайн режимі. На той момент це було фантастичне досягнення Філармонії — розпочати активні трансляції, активізувати наш YouTube-канал. Зараз, як бачимо, цей вимушений крок став своєрідним пророцтвом майбутнього, підготовкою до нього. Сьогодні «Віртуози», відповідаючи викликам часу, пройдуть під гаслом «Українські музи не мовчать».
У той час відбулась іще одна важлива річ: станом на травень ми чи не єдині в цілому світі повноцінно відзначили 250-річчя від дня народження генія класики Людвіга ван Бетховена. Всюди були задекларовані десятки симпозіумів та фестивалів, але нічого не ставалось, бо світ зупинився — не тільки мистецтво, музика, а цілий світ на тривалу мить застиг. Ніхто не знав, чи це буде тиждень чи місяць — а розтягнулось на роки. Тож минулого року ювілей «Віртуозів» відбувався в змішаній формі — онлайн та наживо. Адже коли ми й могли приймати відвідувачів, то через карантинні обмеження була присутня ледь сотня слухачів.
Зараз настав той момент, коли ми повинні відкрити сторінку п’ятого десятиліття Фестивалю. Воно ставить перед нами нові виклики та запитання — як? для чого, для кого? в яких обставинах? і, зрештою, з ким відбудеться Фестиваль? Є не один десяток запитань, на які ми досі шукаємо відповіді, хоча програма вже складена.
Нові виклики, що спіткали «Віртуозів»
Питання «з ким робити фестиваль?» не є таким простим. Адже частина музикантів все-таки виїхала, особливо мами з дітьми. Розуміючи, що фестиваль є міжнародним, ми завжди хотіли, щоб приїздили закордонні виконавці й вони прагнуть сюди приїхати — ми бачимо, як кожен день в Україну приїжджають визначні політики зірки шоубізнесу, кінематографу. Люди підтримують нас, і серед класичних музикантів таких теж є багато. Але виникають питання — від гарантій безпеки до транспортних проблем. І деякі артисти казали: «Ми готові приїхати до вас, грати музику, але боїмось, щоб їдучи до вас з миром, ми не отримали тут свою смерть». Ось такі реалії — я практично процитував іноземця з далекої європейської країни. Розмова відбулась в той день, коли Львів вкотре був обстріляний ракетами.
Все ж таки фестиваль зберігає свій міжнародний статус. Є французькі виконавці, іспанці, наші колеги-поляки, це справжні не тільки професіонали, а й герої які з ідеєю співчуття і підтримки, ризикуючи життям, їдуть — спочатку летять до Польщі, переходять кордон, і ми тут робимо спільну справу — проведення Фестивалю.
Культура та її складова, музика, будуть потрібні довічно. Є історичний хід розвитку будь-якого суспільства, і в ньому носієм культури є суб’єкт, суспільство. Під час війни ми рятуємо живописні картини, ховаємо пам’ятники архітектури, і завдяки концертним виступам доводимо необхідність музики щодня. Те, що культура і мистецтво навіть у ці важкі часи показують свою живучість, і врятує нас — бо за що ж ми, зрештою, боремось?
Розуміючи воєнний стан у країні, ризикованість проведення масових заходів, постійні щоденні повітряні тривоги, обмеження публіки в залі філармонії, що прив’язано до нашого сховища (яке розраховано приблизно на 100 людей), основний акцент цього року — всі концерти будуть транслюватися в онлайні. Це дасть можливість людям з усього світу, хто слідкує за нашою діяльністю та підтримує Україну, долучатись до знайомства з музикою.
Програмні напрямки 41 Фестивалю
Наш програмний вектор дещо змінився, хоч через пов’язаність з виконавцями він не міг змінитись одразу різко. Впродовж своєї сорокарічної історії, фестиваль був розрахований, в доброму розумінні, на меломанів, що чекали на гідне виконання відомої класичної музики — як правило, класики, бароко та романтичної музики. Ми завжди докладали зусиль для презентації українського сегмента програми, але насамперед звучала європейська класика. Зараз ми розуміємо, що навіть самі засади побудови програм повинні мінятись. Звісно, якщо до нас, як цьогоріч, приїздить іспанський гітарист з готовою програмою, яка називається «Іспанська серенада для України», то в цей концерт ми вже не зможемо долучити українську музику. Але всюди, де це було можливо, це було зроблено в доволі радикальний спосіб.
Наприклад, виступ симфонічного оркестру 21 травня припадає на період, коли в Україні відзначають Дні Європи, — а програма (напевно вперше за всю історію Фестивалю) є виключно українською. Щобільше, вона є сучасною, а не романтичною чи класицистичною. Починаючи від прем’єри щойно завершеного Віолончельного концерту Богдани Фроляк, львівської прем’єри «Української увертюри» Богдана Кривопуста (цей твір написаний минулого року, став переможцем Всеукраїнського конкурсу увертюр) до виконання Другої симфонії Євгена Станковича, котра, хоч і написана в більш ранній період його творчості, далекому 1975 році, але навряд чи виконувалась у Львові. Це віртуозна програма з відомою солісткою Оксаною Литвиненко докорінно відрізняється від попередніх років, коли в концерт ми вміщали увертюру Верді чи романтичний концерт Брамса. Зараз наші погляди абсолютно є іншими.
Також актуалізується ще один контекст наповнення програм — це пошук стильових паралелей в різних епохах. Коли ставимо музику Шуберта у вечорі разом із постромантичним Барвінським, — таке поєднання я вважаю цілком виправданим, так само як логічним є звернення до музики Березовського та Бортнянського поряд із репертуаром композиторів Моцарта, Мартіні чи Мислівечека. Крім цього, ще рік назад ми писали латиницею, тепер же всі назви будуть «українізованими».
Повертаючись до Шуберта, пригадую розмову з видатним українським композитором Валентином Сильвестровим, де він казав: «Мою музику завжди можна ставити у програмі поруч з Шубертом». Власне, в нас іще є Шуберт в камерній програмі 22 травня, але відомий піаніст Йожеф Ермінь в окремому речиталі представить повністю нову фортепіанну музику Валентина Сильвестрова.
Оновлення тематичного вектора концертів
Дуже часто в переддень Відкриття Фестивалю нами планувалось виконання меси (наприклад, «Урочиста Меса» Россіні чи «Висока Меса» Баха) або інших творів духовного спрямування, щоб Відкриття було благословенне літургічним співом. Цієї едиції, напевне, вперше, це буде заупокійна меса. Вибір «Реквієму» Моцарта викликаний трагічними обставинами, коли щодня гинуть мирні люди та наші воїни. Теперішнє виконання «Реквієму» за участю симфонічного оркестру «INSO-Львів» та камерного хору «Gloria» прозвучить в пам'ять всіх синів і дочок України, які полягли за нашу майбутню свободу.
22 травня продовжимо релігійну тематику. У виконанні камерного оркестру «Віртуози Львова» та хорової капели «Дударик» прозвучить «Скорботна Мати» Дж. Перголезі («Stabat Mater») — твір, який ми завжди виконували в Страсний тиждень, тепер прозвучить в новому контексті страждань і болю від втрат війни — «Скорботна Мати стояла біля Хреста, оплакуючи Смерть розп’ятого її Сина...»
Будуть окремі монотематичні проєкти — зокрема, з музикою Баха на честь його 337-літнього ювілею, де виконавцями стануть молоді львівські таланти. Другий симфонічний проєкт назвали «Смерть та просвітлення» за однойменною назвою симфонічної поеми Ріхарда Штрауса — він символізуватиме віру в те, що попри найтрагічніші випробування, наш народ знову обов’язково повернеться до світла.
Культура та її складова музика будуть потрібні довічно. Є історичний хід розвитку будь-якого суспільства, і в ньому носієм культури є суб’єкт, суспільство. Під час війни ми рятуємо живописні картини, ховаємо пам’ятники архітектури, і завдяки концертним виступам доводимо необхідність музики щодня. Те, що культура і мистецтво навіть у ці важкі часи показують свою живучість, і врятує нас — бо за що ж ми, зрештою, боремось?
Більше інформації про події на сайті філармонії.
Фото: Юрій Стефаняк.
14.05.2022