У своїй історії Україна добре пізнала, що таке поразки, але, схоже, так і не навчилася розуміти їхнього сенсу. Замість шукати глибинних причин шукаємо ворогів – благо, їх завжди довкола достатньо. Задаємо хибні питання, а тому щоразу отримуємо хибні відповіді.  

  Щоб зрозуміти Митрополита, нам треба зануритися зовсім в іншу епоху, хоч, припускаю, ми вже ніколи не зможемо пізнати, як резонували ті чи ті думки Шептицького і його ровесників у параметрах тогочасного суспільства. Хочемо того чи ні, ми «прочитуємо» Шептицького очима людини початку ХХІ століття.  

  Хочу сказати кілька сутнісних думок на тему зв'язку між релігією та фундаментальною наукою в наш час. Згадую початок січня 2010 року. На той час міністру освіти і науки України Іванові Вакарчуку група шанованих українських вчених передала звернення щодо, цитую, «недопустимої клерикалізації освіти в Україні».  

  Розмова з віце-ректором Українського католицького університету і членом ініціативної групи «Першого грудня» Мирославом Мариновичем про Революцію гідності: як Майдан змінив українців і чи є шанси на те, що він стане великою історичною подією для всієї України?     «І в останню мить Господь кидає сірничку…»    

  Виглядає так, що українське суспільство розгублене, воно не розуміє логіку поведінки влади, не розуміє чому після скількох жертв знову повертаються брудні схеми.    Думаю, що це найкращий час звернутися до цінностей. Щоби правильно оцінити сьогоднішні події, зробити правильні висновки, суспільство мусить орієнтуватися на цінності.  

Вчора закрився двадцять перший вже Форум видавців. На згадку про нього пропонуємо вашій увазі виступ Мирослава Мариновича, яким цей форум відкривався.       У релігієзнавчому світі існує таке поняття як «релігії Книги», тобто релігії, в основі віровчення яких лежать священні Книги. Беручи це поняття за взірець, мені хочеться назвати вас, тут зібраних, «людьми Книги», оскільки уявити собі ваше світовідчуття без книги неможливо.

 

  Коли монастир Київського патріархату відкрив свої двері для поранених і для переслідуваних – суспільству як би вернулась ця давня місія церкви: бути місцем прихистку для людини. Майдан взагалі був місцем для неймовірних релігійних моментів – прощення людини, її цінність.  

    Констатації   Євромайдан стоїть, і стоїть по-запорізьки. Це – великий український «перетин», в якому, ніби в тиглі, формується національний характер новітнього українця.   То тут, то там приємно дивують реґіони України: взяти хоча б, як фантастично прокидається гідність Одеси, Луганська, Херсона, Запоріжжя, Донецька...  

Мені би хотілося зреагувати на деякі арґументи євроскептиків та ізоляціоністів.     Ми, звичайно ж, відчуваємо свою іншість порівняно з латинською Європою. І дуже часто це стає основою для певної резерви, для обачності. Ми ніколи не станемо латинською Європою. І ми заплатили дуже дорогу ціну, щоб нею не стати, щоби захистити своє. Отже, ніхто не збирається зрікатися своєї унікальності. Разом з тим, як найкраще захистити своє?