Мирослав МАРИНОВИЧ

  Завдання перше: створити політичну альтернативу  
03.02.17 | Львів |
  Західні правила політкоректності забороняють порівнювати Путіна з Гітлером. Утім, з усіх аргументів мене переконує лише один: порівнювати так — значить робити Путіну комплімент… Натомість уже не один оглядач вражався схожості геополітичних обставин в обох випадках.  
03.01.17 | |
Сьогодні минає сорок років, як в Україні була створена Українська Гельсінська група; завтра з ініціативи Мирослава Мариновича, правозахисника, члена Української Гельсінської групи, дисидента, в'язня радянських таборів, а нині віце-ректора Українського католицького університету etc. etc, дисиденти зустрінуться у Львові. Тож кілька слів п. Мирослава для Zbruča з цієї нагоди.   ​  
09.11.16 | |
​   Я щораз більше не розумію цього світу, а тому не маю що про нього сказати. Треба було б промовчати і цього разу, але невралгічне для України рішення Польського сейму змушує осмислити бодай для самого себе, що відбувається.  
22.08.16 | |
​   Звістка від президента Прошенка про те, що Папа Римський Франціск прийняв офіційне запрошення відвідати Україну, надихнула усіх нас. Значення візиту понтифіка, який, за деякими прогнозами, може відбутися вже наступного року, воістину непересічне. Українці чекають найперше миру і мають велику надію, що Папа Франціск зуміє злагіднити людські серця.  
10.12.15 | Львів |
  Суттю мого виступу є похвала інноваційності, а в якості мотто я хотів би взяти для вас, можливо, несподівану цитату – цитату з Євангелія:   «Входьте вузькими дверима, бо просторі ті двері й розлога та дорога, що веде на погибель, і багато нею ходять. Але тісні ті двері й вузька та дорога, що веде до життя, і мало таких, що її знаходять» (Мт 7, 13-14).  
21.09.15 | |
  У своїй історії Україна добре пізнала, що таке поразки, але, схоже, так і не навчилася розуміти їхнього сенсу. Замість шукати глибинних причин шукаємо ворогів – благо, їх завжди довкола достатньо. Задаємо хибні питання, а тому щоразу отримуємо хибні відповіді.  
14.07.15 | |
  Щоб зрозуміти Митрополита, нам треба зануритися зовсім в іншу епоху, хоч, припускаю, ми вже ніколи не зможемо пізнати, як резонували ті чи ті думки Шептицького і його ровесників у параметрах тогочасного суспільства. Хочемо того чи ні, ми «прочитуємо» Шептицького очима людини початку ХХІ століття.  
09.07.15 | Львів |