Хочу сказати кілька сутнісних думок на тему зв'язку між релігією та фундаментальною наукою в наш час. Згадую початок січня 2010 року. На той час міністру освіти і науки України Іванові Вакарчуку група шанованих українських вчених передала звернення щодо, цитую, «недопустимої клерикалізації освіти в Україні».
Які тези озвучували автори звернення? По-перше, що «уявлення про природу й людину» можуть спиратися лише на наукові знання. Вони стверджували, що релігійні уявлення про світ ґрунтуються на сакральних уявлення, які не можна перевірити. Звідси вони зробили наступний висновок, що в науковому уявленні про світ апріорі відсутнє уявлення про Бога, а значить, держава у публічному просторі може толерувати тільки арелігійну освіту.
На моє переконання, у цьому твердженні є підміна понять: релігійність не заперечує значення науки. Згаданий авторами цієї заяви Папа Іван-Павло ІІ вважав, що тільки наука здатна «встановити притаманні природі властивості». А релігія, за словами Папи, більше компетентна в оцінці впливу науки на людину, суспільство та довкілля.
Слушне зауваження, що більшість вчених дотримуються секулярних уявлень про світ. Але секуляризм – це така концепція світу, яка пояснює світ ним самим, без посилання на Бога, який, за таким поясненням, стає зайвим, заважає (Папа Павло VІ). Точність цього визначення підтверджує інший випадок. Американський фізик, лауреат Нобелівської премії Стівен Вайнберґ сказав таке: «Досвід вченого робить релігію цілковито несуттєвою. Більшість учених, яких я знаю, взагалі не думають на цю тему. Тому їх навіть не можна назвати атеїстами».
На мою думку, це дуже точне і цікаве спостереження. Секулярно мисляча людина не є атеїстом; навіть тому, що атеїст постійно воює з Богом, постійно Його заперечує, а секулярна людина живе, не звертаючи на Нього увагу.
Ототожнювати науковий світогляд виключно з безбожним – це серйозна методологічна помилка. За таким підходом релігія – це тільки забобони. Цитую згаданих українських вчених: «Сліпа віра в чудеса та релігійні забобони не сумісна з науковим підходом до реалій наукового світу». Погоджуюся. Так, справді, забобони не сумісні з істиною. Релігія також про це говорить, віддавна веде із забобонами боротьбу. З іншого боку, в науці також є так звані «псевдонаукові феномени», з якими науковці борються. Але через існування псевдонауки ми не ставимо під сумнів значення справжньої науки.
Ототожнення наукового світогляду з безбожницьким суперечить також і практиці життя. Чимало великих науковців публічно визнають свою віру в Бога. Використаю авторитет відомого богослова Міхала Геллера, який, як на мене, дав найкраще визначення поняттю «наука»: «Дивуюся, як настільки освічені люди можуть бути такими сліпими, що не бачать, що виконують не що інше, як розшифрування того, що створив Бог. Наука – це спільне зусилля людського розуму прочитати Божий розум». Мені здається, що ця думка колосальна: наука – це спільне зусилля людського розуму прочитати Божий розум.
Згадане ототожнення наукового світогляду з арелігійним – не безневинне також і з правової точки зору. Арелігійний світогляд – один із багатьох. Але в сучасному світ існує принцип секулярної нейтральності держави, відображеної у статті 35 Конституції України, яка говорить, що держава не може надавати переваги якомусь одному світогляду. Відтак вимога науковців надати монопольні права виключно арелігійному світоглядові, на мою думку, є рудиментом атеїстичного викривлення принципу нейтральності держави і серйозним порушенням духу і букви Конституції України.
Щоправда, цим не вичерпуються хиби цієї заяви. У твердженні авторів заяви сказано: «Уявлення про природу і людину можуть спиратися тільки на сучасні наукові знання». Проте, якщо період Просвітництва нас чогось і навчив, то це того, що монопольні претензії на атеїстичний світогляд людини є не менш небезпечні, ніж – свого часу – монопольні претензії релігії на пізнання світу.
Опіумом народу є не релігія чи наука, опіумом є будь-яка монополія, яка накидає вуздечку на людський дух.
Досвід останніх десятиліть свідчить, що знання, які не спираються на тверду ціннісну основу, стають руйнівними для людського суспільства. Проте цінності – це також і релігія, сфери, які дуже дотичні між собою. Виховання людини поза ціннісним полем рано чи пізно призводить до духовних втрат, до релятивізації цінностей. Шкода, що ці вчені не бачать закономірності: моральний релятивізм – духовні пошесті – занепад етики праці – суспільна безвідповідальність, яка є у суспільстві. Передумовою успіху є не обстоювання хибних, богоборчих монополій і не ототожнення церковного життя з невіглаством і шахрайством, а пошук взаємноприйнятного консенсусу між усіма релігійними й арелігійними групами, який дав би можливість співпрацювати у виправленні суспільних проблем.
Людське суспільство набуває повноти і збалансованості лише тоді, коли в ньому ефективно засвоєні два досвіди: науки та релігійний досвід пізнання законів духу.
Щоби стабільно летіти, птах цивілізації мусить мати два крила.
Промова виголошена під час відкриття конференції «Релігія та фундаментальна наука в добу ґлобалізації» в УКУ 21 березня 2015 року.
Підготував Олег Будзінський
Знимка - Олександр Ласкін
24.03.2015