​​   Цього тижня виповнюється 29 років від моменту, коли Гартмут Таутц розпачливо і з останніх сил продирався кукурудзами в бік свободи. Йому не вистачило якихось два десятки метрів. Якщо точніше, двадцять два.  

​​  

​​   Виступати він мав разом із Петром Мамоновим, «Братьями Карамазовыми» та іншими ватниками. Що робить серед них «Табула Раса» – но айдіа. Концерт мав лицемірно-святенницьку назву «Любов рятує світ» і присвячувався тому сумнівному фактові, що от уже 1000 років, як світ наш покинув великий князь київський Владімір – той, що став сходами в небо (stairway to heaven) «для всього народу свого».  

​​   Що не летовище – то окрема історія.   У Мюнхені на паспортному контролі довго і прискіпливо випитують, куди і з якою метою. Спробуй виразно не пояснити – не впустять.  

​​   Хто такий Манфред Феррарі, я ще рік тому не знав. Ми перетнулися десь у середині грудня, хоч деякий час перед тим уже листувалися. Манфред Феррарі вирішив замовити мені п’єсу. Він має маленький театрик у швейцарському місті, яке називається Кур (на письмі Chur). Тобто Манфред Феррарі – режисер і артистичний директор театру.  

​​  

​​  

​​   У недавньому інтерв’ю для «Corriere della Sera» президент Росії начебто оголосив себе людиною щасливою й чесною. Мені надзвичайно сподобалося це вишукане почуття гумору. З таким же успіхом Путін міг би назватися високим блондином або видатним філантропом. Бути водночас і щасливим, і чесним вдається далеко не кожному, тож російського президента можна лише привітати з таким подвійним досягненням.  

​​  

​   Уже перший тур президентських виборів у Польщі показав, що ця країна цілком прецизійно поділена на Схід і Захід. Співвідношення – передусім територіальне, але й згрубша за кількістю населення – майже як фіфті-фіфті. Дві Польщі, так би мовити. Схід і Захід не разом.